«Не видно птиц. Покорно чахнет. » - одно из первых стихотворений поэта. Оно было написано осенью 1889 года. Ивану Бунину тогда в октябре исполнилось девятнадцать. Тем не менее сочинение производит впечатление завершённости, конкретности пережитого состояния, вкушается как бокал выдержанного коллекционного вина. Во вступительных строках про покорно чахнущий уставший пустой лес автор как будто смиренно принимает естественное завершение периода (ассоциируя лес с душевным состоянием), со светлой печалью отпускает эмоциональные пережитки пошлого. Несомненно, в этой печали есть доля глубокого наслаждения, звенящей в глубине разума радости свежих предвкушений.
Найсвідомішим серед кріпаків виступає Прокіп. Він не тільки мріє про волю, він розуміє, що за волю треба боротися, і в цьому переконує і Назара, й Устину. Він перший насмілюється підняти руку на захист людських прав. „Годі, пані, годі... Цього вже не буде! Годі!” — твердо заявляє він панночці, яка підняла руку на бабусю.
Оптимізм — одна з рис характеру Прокопа. Він людяний, добрий, справедливий, щирий у ставленні до людей. Прокопа за непокірливість віддають у солдати.
В образі Прокопа письменниця показала тип кріпака-протестанта.
Рішучим і вольовим протестантом виступає і панський візник Назар. Зростає він у тяжких умовах, проте завжди веселий, жартівливий. Він ненавидить кріпацтво і мріє вирватись з нього втечею.
І Прокіп, і Назар, і дружина Назара Катря—це люди, які не миряться з своїм становищем і шукають шляхів для звільнення від рабства.
Крім жорстоких і бездушних панів, письменниця в своїй повісті показує нам і пана „доброго”, типового пана-ліберала, яким виступає полковий лікар, чоловік панночки.
Образ пана-ліберала вона подає в розвитку. Спочатку це гордий лікар, щасливий жених панночки, а потім безвільний, покірний, „квач”, „дурень”, „не б'є, не лає, та нічим і не дбає”.
Реалізм і народність, художня майстерність і багатство мови зробили повість Марка Вовчка „Інститутка” найкращим антикріпосницьким твором.
Объяснение:
