ВПЕЧАТЛЕНИЕ О ЧУДО ГЕОРГИЯ О ЗМЕИ

Людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.

Прекрасний приклад всього вищесказаного був приведений автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика Льоньки під назвою «Звук Павутинки» авторства Віктора Близнеця. Хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. Саме з цієї причини Льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. Звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. Так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому.

Наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. Кожен, хто коли-небудь гав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони допомагають їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. Хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. З журбою можна гати за тим, як недбало люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги.

Коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. Там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким Льонькою з оповідання Віктора Близнеця. На природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії.

Думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь Віктора Близнеця  «Звук Павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.

Повесть «Дубровский» (1832) – одно из лучших произведений А.С. Пушкина. Герои этого произведения - Владимир Дубровский, Маша Троекурова, Кирилла Петрович Троекуров – сильные и незаурядные личности. Но разница между ними в том, что Дубровский и Маша - натуры благородные и чистые. Троекуров же – самодур, в котором до предела развито чувство превосходства и вседозволенности. 
    Я думаю, повесть «Дубровский», прежде всего, заставляет нас задуматься о проблеме человеческого достоинства. Все герои произведения сталкиваются с вопросом защиты человеческой чести. Прежде всего, это касается семьи Дубровских. Ее Троекуров не только лишил родового поместья, но и покусился на дворянскую честь, достоинство своих соседей. 
    Мы видим, что Андрей Гаврилович Дубровский не выдержал такого унижения и умер, немного не дожив до полной потери Кистеневки. Поэтому отстаивать человеческую и фамильную честь пришлось Дубровскому-младшему. Не найдя защиты закона, который был куплен Троекуровым, Владимиру пришлось стать «благородным разбойником». Вместе с преданными крепостными он ушел в леса «вершить свой суд». 
    Но чистая и искренняя натура этого героя не позволила ему стать настоящим головорезом – жестоким и беспощадным. Во всей округе стало известно, что главарь разбойничьей банды справедлив и часто бывает милосерден. Кроме того, он не трогает владения самого богатого помещика в округе – Троекурова. 
    Как оказалось, Дубровский полюбил дочь Кириллы Петровича, Машу, и простил ради нее своего кровного врага. Маша тоже полюбила Владимира. Но эти герои не смогли быть вместе – Кирила Петрович насильно выдал свою дочь замуж за старого графа Верейского. Дубровский же не успел свою возлюбленную от брака с нелюбимым человеком. 
    Таким финалом, как мне кажется, Пушкин заставляет нас задуматься о том, что человек в России беззащитен перед злом и несправедливостью. Его не может защитить ни закон, ни общество. Он может рассчитывать лишь на свои собственные силы. 
    Однако всегда, в любой ситуации, нужно помнить о своей чести, о законах нравственности, которые превыше всего. Только следуя им, можно выйти победителем из самого страшного испытания. Именно этому и учит нас повесть Пушкина «Дубровский».