Всякая любовь – великое счастье, даже если она не разделена. Эта фраза, как никакая другая, наиболее подходит к сборнику рассказов Бунина «Темные аллеи».
У Бунина был свой, отличный от других авторов, взгляд на любовь. Как бы сильно герои его произведений ни любили друг друга, как бы крепко они ни были привязаны друг другу, финал был одним и тем же – расставание или смерть. Бунин считал, что любовь похожа на вспышку: только она появилась, и вдруг ее уже нет. Но именно этим она, любовь, и прекрасна. С течением времени, любовь сменяется просто привязанностью, а привязанность превращается в быт. Этого лишены герои Бунина. Они переживают только вспышку и, насладившись ею, расстаются.
В рассказе «Темные аллеи» эту вспышку любви переживают Надежда и Николай Алексеевич, простая крестьянка и барин. У них не может быть будущего. Они знают это, но не хотят этому верить. Я думаю, что Иван Алексеевич не очень сильно любил Надежду, ведь если бы его любовь была сильна, он бы ни за что не бросил любимую. Проходят годы, барин и Надежда встречаются вновь. Она все также его любит и никогда его не забывает, а он называет историю их любви пошлой и обыкновенной. И снова Иван Алексеевич бросает Надежду, уезжая, он представляет, что она могла бы быть его женой, хозяйкой его дома и тут же отвергает эту мысль. Он оставляет любимую женщину, ту, что подарила ему «лучшие, истинно волшебные минуты» его жизни.
Бунин утверждал, что любовь остается в сердце только тогда, когда влюбленных разлучают. Теряя друг друга физически, они сохраняют частичку души любимых в своем сердце.
Так что же такое любовь? На этот вопрос есть тысячи ответов. Каждый видит в любви счастье, радость, смысл жизни. Но любовь – это еще и боль. Любовь – это черная дыра, рано или поздно втягивающая в себя каждого. Нет счастья без горя, нет любви без страданий. Человек не страдать – это не человек, а бездушная машина.
Неразделенная любовь – это тоже боль, но и в этой боли есть свое счастье. Счастье того, что существует такой человек, ради которого ты сделаешь все. Которым ты можешь любоваться, пусть даже издали, и испытывать счастье и радость просто видя его.
Тема любви была и будет актуальна всегда, будь то века или наше время. Любовь несет в себе счастье, какой бы она ни была. Любовь – это яркое пятно, ослепительная вспышка в серости будней. Это высшее чувство и смысл нашего существования.
Подробнее - на -
Протягом багатьох століть Святе Письмо вважалося світовою енциклопедією, книгою, загальноприйнятою для читання. Так і я, читаючи Біблію, осягаю правоту цих тверджень, дивуюсь величезному числу тем, аспектів, позицій, з яких можна аналізувати текст Святого Письма. Читаючи Біблію і намагаючись зрозуміти її суть, я усвідомила, що основними поняттями, відображеними Книгою книг, є поняття Добра і Зла. Дуже важливе й цікаве те, що їхнє розкриття протягом усього тексту Святого Письма здійснюється в різних формах, наприклад через заповіді, дані людству Богом. Ось тільки деякі з них: не убий, не вкради, полюби ближнього свого, як самого себе... Ці заповіді складають моральну основу людського Буття. Розмірковуючи над сторінками Біблії, я прийшла до висновку, що поняття добра вміщає в себе любов, співчуття, самопожертву. Зло ж — це гріхопадіння, братовбивство...
Як відомо, наше життя — це жорстока боротьба добра і зла. А художні літературні твори, як правило, є відображенням нашого буття на землі. В багатьох з них знаходять своє відображення теми і мотиви, народжені Біблією та підказані життям. Читаючи текст Святого Письма, я переконалася в цьому. Можливо, якби я не думала і не читала Вічної книги, багато літературних художніх образів і символів залишилися б для мене до кінця непізнаними. Я б не спіткала всього того, що намагалися сказати письменники, створюючи свої твори і спираючись на біблійні мотиви. Знайомство з текстом Біблії і роздуми над її сторінками дали мені уявлення про філологічну Біблеїстику. Ця наука вивчає переваги й мовне оформлення Біблії. І це дуже важливо! Як часто ми вживаємо яскраві мовні перли, не відаючи, що першоджерелом більшості з них є Біблія. Як часто ми, зітхаючи про тлінність буття, вимовляємо: «Суєта суєт!». Виявляється, слова ці належать єрусалимському царю Проповіднику. І про це написано в одній з книг Нового Завіту. «Фома ти невіруючий!» — Дорікаємо ми когось за невірство. Фома ж був, згідно зі Священним Писанням, учнем Ісуса, який не бажав вірити в Його воскресіння. «Впасти духом», «волосся стає дибки», «відвести душу» — ось ті влучні вислови, які переходили зі століття в століття і які дійшли до наших днів. Безумовно, читання й роздуми над сторінками Книги книг дозволили мені дізнатися все це і співвіднести з днем сьогоднішнім.
Міркувати над Біблією можна нескінченно, оскільки більш ємний і глибокий за змістом твір людство навряд чи мало і буде мати. Але основна думка, народжена моїми міркуваннями над Святим Письмом, полягає в тому, що Біблія — це класичний твір, що пройшов суворий іспит часом і що витримав його. Актуальність Біблії, на мою думку, безперечна, бо у Вічній книзі ми знаходимо відповідь на будь-яке запитання, що хвилює нас. У ній є основні моральні принципи людського буття, загальнолюдські норми поведінки, згідно з якими повинна жити Людина. Звичайно ж, усвідомивши все це, я ще не раз буду перечитувати Велику Книгу Життя і, без сумніву, буду ще не раз розмірковувати над її сторінками.
Объяснение:
