Остап
1 Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю
2 Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
3 І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»
4 Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…з тим і до бога піду…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав…»
Соломія
1 Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»
2 «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».
3 Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»
4 «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…
Єврейку Ребекку зачиняють у віддаленій башті. У її кімнаті знаходиться стара Урфрида. Служники замку намагаються вигнати її, проте спроби марні. Урфрида каже Ребецці, що втекти звідси неможливо і розповідає про своє життя. Коли вона була молода, батько Реджинальда, Фрон-де-Беф тримав у облозі замок її сім'ї. Батько із синами загинули, захищаючи свою спадщину. Урфрида залишилась, як здобич переможця. Таку долю стара пророкує й Ребецці.
Ребекка не розгублюється. Вона ретельно оглядає кімнату і розуміє, що втекти неможливо: кімната не має потаємних дверей. Єдине вікно виходить на майданчик, проте і звідти немає виходу.
Хоч як не готує себе Ребекка до зустрічі з небезпекою, проте тремтить, коли до кімнати заходить лицар Бріан де Буа-Гільбер. Він освідчується їй в коханні. Вона грубо відмовляє і каже, що кожному лицарю його ордена буде відомо, що він грішив з іудейкою. Тоді його виженуть з ордену і вкриють ганьбою. Буа-Гільбер розповідає, що єдиним виходом для неї є покора. Тоді дівчина відчиняє заґратоване вікно, стрибає на парапет і зупиняється на самому краю. Буа-Гільбер пробує кинутися до неї, але вона наказує не наближатися. Тамплієр дає слово, що не образить її, і розповідає, що саме Аделаїда де Монтемар зробила його таким жорстоким. Вона одружилася з іншим чоловіком, коли він воював. Тоді тамплієр і відмовився від родини, спадкоємців, які б продовжували рід Буа-Гільберів. Він просить Ребекку добровільно стати його дружиною, адже він може отримати жезл Великого Магістра. Він запевняє, що розбіжність у вірі — це лише дитячі казки. Ніхто з воїнів точно не дотримується всіх правил. Його воїни "не відмовляються від насолоди життя, щоб прийняти мучеництво, помираючи і даремно захищаючи пустелю, яка не має цінності. Буа-Гільбер чує звук сурми і покидає кімнату. Дівчина молиться за порятунок і згадує у своїй молитві ім'я пораненого християнина.
