Каждый из вас, наверное, не раз слышал об устаревших словах, различного рода историзмах и архаизмах. Это слова, которые давно вышли из употребления, заменились другими более современными словами, обозначающими, в сущности, то же самое. Но, несмотря на это, устаревшие слова играют определенную роль в нашей жизни, занимают свою нишу в художественной литературе. Итак, цель моего сочинения - выяснить, о чём могут рассказать старославянизмы сегодняшнему читателю. Совсем недавно мне на глаза попалось высказывание С.Я. Маршака: «На всех словах - события печать, они дались недаром человеку». Я полностью согласна с мнением писателя, придерживаюсь его позиции. Каждое слово в русском языке, будь оно устаревшим или современным, несет в себе особую смысловую нагрузку. Чтобы не быть голословной, приведу в пример несколько аргументов. Знаете ли вы значение слова ланиты? Человек, далёкий от филологии, скорее всего, теряется в многочисленных догадках. На самом же деле ланитами в давние времена называли щеки. Данный старославянизм довольно-таки часто встречается в отечественной литературе. Примером может послужить поэма А.С. Пушкина «Руслан и Людмила». Это произведение исполнено устаревшими словами. Это доказывает следующая цитата из текста: «Его чело, его ланиты Мгновенным пламенем горят; Его уста полуоткрыты Лобзанье тайное манят…». Как вы поняли, чело – лоб, уста – рот, лобзанье – поцелуй. Эти старославянизмы отражают эпоху, о которой идет речь в произведении. Для автора главной задачей было воссоздать в поэме атмосферу Древней Руси, что у него превосходно получилось благодаря историзмам. Хотелось бы обратить внимание также на ещё одну функцию устаревших слов – придание тексту торжественности, возвышенности: «Что Марс кровавый не дерзает Руки своей простерти к нам, Твои он силы почитает И власть, подобну небесам. Лев ныне токмо зрит ограду, Чем путь ему пресечен к стаду. Но море нашей тишины Уже пределы превосходит, Своим избытком мир наводит, Разлившись в западны страны».
що в житті людини найцінніше? (за повістю ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі»)
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
користувацький пошук
