Лунное (эпитет) серебро неба поражало всех. Озеро, словно зеркало ( сравнение), сверкает. Полюбил не младшую - старшую (антитеза ). Ваша собачка- не более наперстка (литота ) Заячьими шапками ( метафора) разбит вражина. Штаны широкие с Берингово море (гипербола) Завыло, запело, взлетело чудо заморское ( градация). Падают листья "(инверсия) на влажную землю.. Там и яблоки, и груши, и виноград (многосоюзие).. Рыжая плутовка ( перифраз) поглядела косо на меня. Любил ли кто-нибудь тебя , как Я? Риторический вопрос. Мы городки - в пепел. Эллипсис. Резвая радость может задуматься. Олицетворение
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
