Идея рассказа Л.Н.Толстого" Кавказский пленник " в том,что в любой ситуации нельзя терять веру и опускать руки,нужно сохранять достоинство и оставаться человеком чести,преодолевать трудности ,а не сидя ждать
Жилин сильный и смелый,он не может смириться с положением пленника ждать не от кого,рассчитывая только на себя,Жилин на себе готов нести товарища,не бросив его на растерзание врагам. Умный и прямолинейный,Жилин умеет ладить с людьми,его уважают даже враги,за его характер,"золотые руки" и его чувство достоинства,которое он не теряет даже в плену.Он сохраняет благородство в душе,а не в родословсной.Мужество,отвага и тяга к жизни ему успешно добраться "до своих".
Судьба Жилина-это судьба защитника Родины,для него честь и совесть-не пустые слова,чего нельзя сказать о Костылине.Бросив товарища в беде,струсив перед врагом,он выбирает себе судьбу пленника, безвольного и опустошённого.Пленник своей совести,Костылин никогда не сможет с гордостью говорить о защите Родины.Оставшись в плену, Костылин получил свободу,его выкупили через три месяца,но чуть живого.
Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
