В сказке Андерсена "Гадкий утенок" несчастному утенку сочувствуешь на протяжении почти всей истории, ведь пока он не превратился в прекрасного лебедя, он много страдал.
Сперва его обижали на птичьем дворе и даже девушка, которая давала корм, отпихивала его ногой. Гадкий утенок сбежал с птичьего двора и опять его ждали страшные испытания. Он страдал от холода, он замерзал, он боялся всех вокруг и с тоской следил за красивыми лебедями. О том, как пережил утенок зиму автор вообще не стал рассказывать, потому что это было просто ужасно.
Все это время читатель очень сочувствует и переживает за судьбу утенка.
А вот когда он обнаруживает, что превратился в лебедя, когда люди называют его самым прекрасным, тогда мы искренне радуемся за Утенка и даже испытываем счастье вместе с ним.
Объяснение:
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
Що їй робити? Повертатися на вулицю чи одружитися з одним із трьох героїв — містером Хіґгінсом, полковником Пікерінгом чи Фредді? Тільки у пізніше написаній на прохання глядачів "Післямові" Бернард Шоу зробить з Елізи хазяйку квіткових магазинів і одружить її з інфантильним Фредді.
