Для славы мертвых нет.
Анна Ахматова
Війни — це породження зла. Людського зла. Поєднання слів "людина" і "війна" суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.
Ллється кров у Чечні і Косово, у Сьєрра-Леоне й Ольстері, у Палестині й Ізраїлі... І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. У ній узагалі немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих.
Коли мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто здатен тримати зброю, стають на захист батьківщини. Я розповім вам про цю проблему — людина і війна — на прикладі свого прадіда по батьківській лінії. Його не пам'ятає моя бабуся, його молодша дочка. Але ми знаємо багато чого про його довоєнне життя і дещо про його військові дороги. І майже нічого про те, як він загинув. Крім звичайних слів: "Помер смертю хоробрих".
Він був людиною дуже мирної професії — економістом. Працював перед війною в інституті, що нині — політехнічний університет. У перший день війни він сам пішов у військкомат, не чекаючи повістки про призов, та вона і не прийшла б, тому що його посада і професія не підлягали призову. Які ж високі були в нього громадянська позиція і людська совість! Вже у вересні родина одержала від нього перший лист. Я бачив стопку цих пожовтілих від часу листів, що бабуся дбайливо зберігає. На них немає звичних поштових марок. На них тільки штампи "Польова пошта №..." і "Переглянуто військовою цензурою". Останній лист дуже тривожний. Видно, людина на війні відчуває, коли не повернеться з бою. "Маруся! Бережи дітей! Перемога буде за нами!" — це останні слова, що написані чітким, дуже красивим почерком на сірому жорсткому папері. Маруся, його дружина, моя прабаба, зберегла синів. Завдяки цьому народився і живе мій батько, а через 43 роки після загибелі прадіда з'явився на світ і я.
Apple
Мобильный телефон Apple iPhone SE 128GB 2020 (PRODUCT) Re...
16 499 грн
Топ продаж
Дивіться також
Ужасные свадебные фотографии (19 фото)
Женский парфюм Carolina Herrera
Качество оригинала! Стойкий шлейфовый аромат...
Довго наша родина намагалася знайти могилу прадіда. Але безуспішно. Знаємо тільки одне: вона десь у лісах Прибалтики. Але є в Харкові місце, де на мармуровій плиті золотом написане його (тепер і моє) прізвище й ініціали. У ряду сотень імен харківських політехніків, що не повернулися з тієї кривавої війни. Над пам'ятником на території нинішнього політехнічного університету схилилася верба. Вона так розрослася за останні роки, що закриває напис. Та я його знаю напам'ять:
Мечту пронесите через года
И счастьем наполните!
Но о тех, кто уже не придет никогда,
Заклинаю вас: помните!
Пам'ятник і територія біля нього завжди доглянуті. Ми всією родиною ходимо туди три рази на рік: на День Перемоги, 23 серпня й у післявеликодній поминальний день. Це обов'язково, але іноді бабуся просить: "Олежку! Давай сходимо до пам'ятника! Я вже і квіти приготувала". У такі дні ми біля мармурових плит самі. І серце стискується в мене, коли я думаю, що моя бабуся не знала людину, яка була її батьком. Їй нікого було покликати: "Тату!"
У ці хвилини я відчуваю, що від батьків до дітей переходять найвищі поняття. До мене прийшло розуміння, що і для слави, і для пам'яті людської мертвих немає. Мій прадід не безвісти загинув на тій війні. Він з нами, як і всі, хто поруч з ним на мармурових пл
Поэма А. Т. Твардовского «Василий Теркин» — народная, вернее солдатская поэма. Ее главная идея заключается в показе борьбы людей ради мира, ради жизни. Она представляет собой целую энциклопедию жизни бойца. Да и по словам самого писателя, «эта книга про бойца, без начала и конца». Главный герой — воплощенный в образе Василия Теркина народ на войне в самых разнообразных ситуациях и эпизодах. Твардовский смог создать типичный образ русского солдата, с его плюсами и минусами. Перед нами предстает человек, который любит свою Родину и не жалеет своей крови ради нее, который может найти выход из трудного положения и шуткой скрасить фронтовые трудности, который любил поиграть на гармони и послушать музыку на привале. Теркин — весельчак, он за словом в карман не полезет. На мой взгляд, главная черта его характера — любовь к родной стране. Герой постоянно вспоминает о родных местах, которые так милы и дороги его сердцу. Не может не привлекать в Теркине также и милосердие, величие души: на войне он оказывается не из-за воинского инстинкта, а «ради жизни на земле»; поверженный враг вызывает в нем только чувство жалости (обращение Теркина к немцу). Он скромен, хотя и может иногда прихвастнуть, говоря друзьям, что ему не нужен орден, он «согласен на медаль». Но больше всего меня привлекает в этом человеке его жизнелюбие, житейская смекалка, насмешка над врагом и над любыми трудностями. Только посмотрите, как Теркин живет и радуется жизни на фронте, где каждый день грозит стать последним, где никто «не заколдован от осколка-дурака, от любой дурацкой пули»: Ведь он в кухне — с места, С места — в бой, Курит, ест и пьет со смаком На позиции любой... А вот мы уже видим героя, когда тот переплывает ледяную реку, тащит, надрываясь, «языка». Но надо остановиться, «а мороз — ни стать, ни сесть». И тут Теркин не унывает, он начинает играть на гармони: И от той гармошки старой, Что осталась сиротой, Как-то вдруг теплее стало На дороге фронтовой. Я думаю, можно сказать, что Теркин — душа солдатской компании. Ведь не случайно с огромным интересом товарищи слушают его то шутливые, а то и серьезные рассказы. А вспомним, как промокшая рота лежала в болотах и солдаты мечтали уже «хоть бы смерть, да на сухом». Они не могли даже закурить: размокли спички. И вот уже всем солдатам кажется, что «хуже нет беды». Но Теркин как всегда не отчаивается, усмехается и начинает длинное рассуждение о том, что пока солдат чувствует локоть товарища, он силен. И, лежа в мокром болоте, он смог развеселить друзей, они засмеялись. На мой взгляд, это необычайный талант подбодрить людей в трудных жизненных ситуациях. И этим талантом обладал Теркин. А как интересно обращение героя к Смерти в главе «Смерть и воин», когда тот раненый лежит и замерзает, а ему чудится, что пришла к нему Косая: Буду плакать, выть от боли, Гибнуть в поле без следа, Но тебе по доброй воле Я не сдамся никогда. И Теркин не покоряется судьбе, он побеждает смерть. А. Т. Твардовский в своем произведении показал жизненную силу человека, силу народного характера, а также привел читателя к осознанию нравственного величия русского воина.
