Объяснение:
«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.
«Пе́сня о купце́ Кала́шникове» (полное название «Пе́сня про царя́ Ива́на Васи́льевича, молодо́го опри́чника и удало́го купца́ Кала́шникова») — историческая поэма в народном стиле М. Ю. Лермонтова, написанная в 1837 году и впервые опубликованная в 1838 году в «Литературных прибавлениях к „Русскому инвалиду“»[1]. В 1840 году эта поэма открыла единственное прижизненное издание поэта — сборник «Стихотворения М. Лермонтова».
Песня про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова
Иллюстрация И. Е. Репина, 1868 г.
Иллюстрация И. Е. Репина, 1868 г.
Жанр
Поэма
Автор
Лермонтов, Михаил Юрьевич
Язык оригинала
русский
Дата написания
1837 г.
Дата первой публикации
30 апреля 1838 г.
Логотип Викитеки Текст произведения в Викитеке
Логотип Викицитатника Цитаты в Викицитатнике
Логотип Викисклада Медиафайлы на Викискладе
Сюжет поэмы разворачивается во времена правления царя Ивана Грозного. Стиль поэмы можно охарактеризовать как русский народный эпос. Она является стилизацией русского народного творчества в большой эпической форме. В основе произведения лежит фольклорный сюжет, восходящий к народным песням о царе Иване Грозном, многие из которых к XIX веку сохранились и были записаны. Эта поэма в контексте всего творчества поэта воспринимается как своеобразный итог работы Лермонтова над русским фольклором[2]. Также стоит отметить уникальность этого произведения. По жанру и художественному своеобразию она оказалась единственной в своём роде и не получила продолжения ни в творчестве её автора, ни у других поэтов[3].
