Қасымның «... қалай болса солай шұбыра көшкен ел екенімізді емес, дос болса дос бола алатын, қас болса қас бола алатын, қоныс бермесе күшпен тартып ала алатын жау жүрек қауым екенімізді байқасын» деуінің сыры неде?

Лист до В. Винниченка

Шановний Володимире Кириловичу!

Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.

Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.

Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.

Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі! А загадка із викраденням коронки у принцеси тримала у напрузі до останнього розділу!

По-друге, мене вразив той глибокий психологізм та розуміння природи людини та суспільства, що Ви показали на сторінках свого твору. Ми побачили, як низько може впасти людина, засліплена пристрастями. Водночас Ви показали, як людяність та мудрість перемагають тирана.

Зрештою, своїм твором Ви вписали українську літературу до історії світової культури. За це все велике Вам знавцю людської душі!

Как поступить человека, но нарушить воинскую присягу или остаться верным воинскому долгу и избегнуть наказания, но, тогда погибнет тонущий человек?
Каждый сделает выбор сам. Но я бы, нарушив воинскую присягу бы тонущиму человеку. Ведь смерть человека, которому я могла я себе не смогу простить... Просто совесть замучает. Да и человеческий долг выше,воинской присяги. Наказание не так страшно, как смерть человека. Хотя для кого-то успех в карьере важнее человеческих жизней. И такой человек может оставить в беде абсолютно любого человека. Но рисковать своей карьерой не станет. Лучше понести наказание за это благородное дело, чем потом всю жизнь получать наказания, но уже не от главнокамандующего, а от самой жизни. Задумайтесь...