Доведіть, шо події в билині «Ілля Муромець і Соловей- Розбійник» відбуваються в період після хрещення Київської держави, тобто після 988 р. Як Ілля Муромець ставиться до віри? Як він ї захи- щає? У яких словах і вчинках героя це відображено

Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива. 
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін. 
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання. 
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми. 
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...

Повесть Н.В.Гоголя Портрет состоит из двух взаимосвязанных частей. Первая часть повести рассказывает зрителю о молодом художнике по фамилии Чартков, который однажды, зайдя в картинную лавку, обнаруживает удивительный портрет. На нем изображен старик в неком азиатском костюме, а сам портрет – старый. Но Чарткова просто поражают глаза старика с портрета: обладали странною живостью; и разрушали гармонию своей реальностью. Чартков покупает портрет и несет его в свой бедный дом. Между тем, мечта Чарткова – разбогатеть и стать модным живописцем. Дома он рассматривает портрет лучше, и видит, что теперь живы не только глаза, ни и все лицо, кажется, будто старик вот-вот оживет. Молодой художник ложится спать, и ему снится, будто старик вылез из своего портрета, и показывает мешок, в котором множество свертков с деньгами. Художник незаметно прячет один из них. Утром он действительно обнаруживает деньги. А что же происходит с главным героем далее? Чартков нанимает новую квартиру, заказывает о себе в газете похвальную статью и начинает писать модные портреты. Причем сходство портретов и заказчиков - минимальное, так как художник приукрашивает лица и убирает изъяны. Деньги текут рекой. Чартков сам удивляется, как он мог раньше придавать столько значения схожести и тратить столько времени на работу над одним портретом. Чартков становится модным, известным, его всюду приглашают. Академия художеств просит высказать его свое мнение по поводу работ одного молодого художника. Чартков собирается было раскритиковать, но вдруг видит, как великолепно творчество молодого таланта. Он понимает, что когда-то променял свой талант на деньги. И тогда им обладает зависть ко всем талантливым художникам – он начинает скупать лучшие картины с одной целью: придти и разрезать дома их на куски. При этом Чарткову постоянно мерещатся глаза старика с портрета. Вскоре он умирает, ни оставив после себя ничего: все деньги были потрачены на уничтожение прекрасных полотен других художников. Во второй части повести Портрет автор рассказывает об аукционе, на котором продается портрет старика. Все хотят купить странную картину, но прочих один человек, говоря, что портрет должен достаться ему, ведь он искал его давно. Человек, купивший портрет, рассказывает невероятную историю. Давным–давно жил в Петербурге некий ростовщик, отличавшийся от прочих возможностей ссудить какую угодно сумму денег. Но странная особенность – все, кто получал от него деньги, заканчивали жизнь печально. Некий юноша покровительствовал искусству и разорился. Занял денег у ростовщика, и вдруг стал ненавидеть искусство, стал писать доносы, везде видел надвигающуюся революцию. Его наказывают, ссылают и он умирает. Или – некий князь влюбляется в красавицу. Но жениться на ней не может, так как разорен. Обратившись к ростовщику, жениться на ней и становится ревнивцем. Как-то даже бросается на жену с ножом, но в итоге закалывает себя. Отец человека, купившего картину художником. Однажды ростовщик попросил изобразить его. Но чем дольше он рисует, тем больше отвращения испытывает к старику. Когда портрет оказывается нарисованным, ростовщик говорит, что теперь будет жить в портрете, вечером следующего дня умирает. В самом художнике происходит перемены: он начинает завидовать таланту ученика… Когда же портрет забирает приятель, художнику возвращается покой. Вскоре выясняется, что и приятелю портрет принес несчастье, и он его продал. Художник понимает, сколько беды может принести его творенье. Приняв, постриг в монахи, завещает сыну найти и уничтожить портрет. Он говорит: Кто заключает в себе талант, тот чище всех должен быть душою. Люди, слушающие рассказ, оборачиваются к портрету, но его уже нет – кто успел украсть его. Так заканчивается повесть Н.В.Гоголя Портрет.