Федір Михайлович Достоєвський – письменник і гуманіст - велику частину життя прожив в досить обмежених матеріальних умовах. Роман "Злочин і кара" був задуманий ним ще на каторзі. Ця ідея зародилася саме в епоху великих змін, коли в суспільстві стався соціальний перелом і виникли нові світогляди.
Автор викриває суспільство, яке нещадне до тих, хто не має грошей. У світі стає неможливо жити, і саме тому герої Достоєвського намагаються шукати вихід з цього жахливого становища. Жертвою цьго суспільства стає і головний герой роману - Родіон Раскольников. Цей образ відтворений психологічно тонко, з властивою Достоєвським здатністю проникати у внутрішній світ своїх героїв. Умови, в яких живе Раскольников, викликають у нього протест. Зріє бунт, але він носить індивідуальний характер. Бунт Раскольникова є егоїстичним, і в цьому полягає його слабкість і приреченість. Сам Достоєвський був проти всякого бунту.
Обравши для себе роль рятівника людства, Родіон Раскольников прагне "встати" над безглуздим натовпом і силою своєї влади змінити світ. Під впливом задушливої атмосфери вузьких вулиць Петербурга, він йде з сокирою до старої, сумніваючись і не вірячи до останнього моменту в те, що він вчинить злочин.
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? На перший погляд саме убогість ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно по відношенню до близьких. Родіон все частіше й частіше задавався питанням: «Чому розумні, шляхетні, добрі люди повинні животіти, у той час як незначні і підлі насолоджуються життям у достатку й радості?». Але це питання породжує хибний мотив.
Головний – постає у думках Раскольникова питанням: чи може гуманна людина, яка страждає за пригнічене людство, дозволити собі вбивство хоча б однієї "нікчемної" істоти, заради позбавлення від страждань та скрути багатьох благородних, чесних людей?
Відповідь на це питання головний персонаж намагається знайти у теорії "чи я твар тремтяча, чи маю право". Раскольников впевнений, що належить до "надлюдей", яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім'я благородної мети, дозволити собі убити «по совісті». Таким чином він поділив людей на "вищий" та "нижчий" сорти, привласнив собі та іншим "вищим" право судити, страчувати, переступати людські та божі закони.
Та після Раскольников не відчуває себе переможцем, він не набув заспокоєння і щастя, вчинивши по праву «незвичайних людей». Божий закон «Не убий»! сильніше за усі теорії. Не випадково автор дав герою таке прізвище, яке постійно нагадувало б читачеві про внутрішній розкол персонажа...
Таким чином, в особистості головного героя роману «Злочин і кара» виведені дві прямо протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея безмежного презирства до суспільства - ідея Наполеона. Та з огляду на повний аналіз твору, найбільш важливий і значий мотив вбивства в романі «Злочин і кара», на мою думку, виявляється в розробленій Раскольниковим теорії, що виправдовує злочин.
