Реклама улюблена книжка Поліана

Кирила Петрович Троекуров и Андрей Гаврилович Дубровский — типичные представители поместного дворянства дореволюционной России первой половины 19 века. У них много общего. Оба они в молодые годы служили царю и получили офицерский чин. Оба женились по любви, а затем рано овдовели. У обоих родилось по одному наследнику. У Дубровского — сын Владимир, у Троекурова — дочь Маша. Выйдя в отставку, каждый из них поселился в своем поместье. Наделенные одинаковыми правами и привилегиями, они, однако, пользуются ими по-разному и ве­дут образ жизни по своему усмотрению. Властный Кирила Петрович построил свои отношения с другими помещиками исключительно на угодничестве и лести. Все перед ним трепетали, все старались угодить, сделать и сказать приятное. И не дай бог ввести его в гнев! Отказаться от приглашения Кирилы Петровича хоть на один из пиров, которые он постоянно устраивал для своего увеселения, никто из помещиков не осмеливался. Никто не смел возразить и на его оскорбления в свой адрес. Поистине, человек делал все, что хотел, и не боялся при этом получить отпор или хотя бы порицание. С крестьянами своими Кирила Петрович обходился «строго и своенравно». Совершенно по-другому представлен автором Андрей Гаврилович Дубровский. Отказавшись в свое время от покровительства Троекурова, Дубровский ведет скромный образ жизни. Приглашения соседа он если и принимает, то никогда не позволяет себе льстить или намеренно угождать хозяину. И, что интересно, надменный Троекуров одного его только и уважал и никогда не позволял себе высказать в адрес Дубровского какой-либо грязной шутки. Многие пытались вести себя с Троекуровым подобно Дубровскому, но тот быстро отбил у них эту охоту «и Дубровский один остался вне общего закона».

1. О. Генрі займає в американській літературі виняткове місце як майстер жанру «короткого оповідання». «Відмінність новели від розповіді не представляється мені принциповим», – писав дослідник європейської новели Е. Мелитинский. Теоретичного визначення новели «не існує, швидше за все тому, що... новела постає в реальності у вигляді досить різноманітних варіантів, обумовлених культурно-історичними відмінностями... Цілком очевидно, що сама стислість є істотною ознакою новели. Стислість відокремлює новелу від великих епічних жанрів, зокрема від роману і повісті, але об'єднує її з казкою, быличкой, байкою, анекдотом»

2. Вся творчість О. Генрі звернено до непомітним «маленьких» людей, він прагне привернути увагу привілейованої частини суспільства до людей, чиї біди і радості він так жваво і яскраво зображував у своїх творах. Він хоче показати ті справжні людські цінності, які завжди можуть служити опорою і розрадою в найбільш важких життєвих ситуаціях. І тому він часто робить героями своїх новел тих, хто, висловлюючись сучасною мовою, перебуває «на межі бідності». О. Генрі повний участі та співчуття до своїх героїв, які найбільше потребують до захисту. І тоді відбувається щось дивне: самі, здавалося б, сумні фінали його новел починає сприйматися як щасливі або, у всякому разі, оптимістичні.

3. У цій родині, яка живе в «мебльованою квартирці за вісім доларів на тиждень», були свої радості і цінності. Це прекрасні і розкішні волосся Делли і золоті годинники, які передавалися в родині Джима з покоління в покоління. Вони єдині скарби кожного з них. Нехай це не гроші, на які можна було б краще жити. В оповіданні автор показує нам, що людина може жити, пишається і бажати не тільки грошей, але і таких банальних, на перший погляд, речей, як волосся і годинник. І вже на цьому прикладі нам показано, що цінували у своєму житті головні герої.

4. Назва оповідання автор запозичив з біблійного сюжету, в основу якого покладена історія, що оповідає про мудреців зі Сходу, що виникли за Віфлеємською зіркою, щоб поклонитися немовляті, народженому стати Рятівником! Чудесна зірка, яку видно з усіх кінців земної кулі, сяяла в ту ніч, символізуючи Надію, Віру і Любов. Вона вела їх у дорозі і була покажчиком місця народження Месії. Ми стаємо схожими на цих мудреців, читаючи цю зворушливу новелу, для того і написану, щоб у наших серцях зароджувалася віра в самий незвичайний дар у світі – Любов.

5. Автор у цьому оповіданні розмірковує про те, яке ж насправді призначення митця і мистецтва. Описуючи історію цієї нещасної хворої і втратила надію дівчини, він приходить до висновку, що талановиті люди приходять у цей світ, щоб допомагати людям більш простим і рятувати їх. Оскільки ні у кого, крім як у людини, наділеної творчим уявою, не могло б виникнути настільки абсурдною і одночасно настільки прекрасної ідеї - замінити справжні листи паперовими, намалювавши їх настільки майстерно, що ніхто й не відрізнить. Але за це порятунок художнику довелося заплатити власним життям, це творче рішення виявилося свого роду його лебединою піснею.

6. О. Генрі використовує символічні назви для своїх новел, тому що це допомагає в кращій формі зрозуміти задум самого твору. Таким чином, автор влучно підмічає головну думку своєї новели.