Леся Українка з особливим теплом згадувала своє дитинство. З ранніх років письменниця славилась особливим світовідчуттям, трепетно ставилась до природи, розуміла, що є добром, а що злом. Дитинство Лесі не було безхмарним, адже його затьмарювала тяжка хвороба.
Дівчинка була терплячою, про що і розповідається у творі "Як дитиною, бувало...": "Я була малою горда, – Щоб не плакать, я сміялась". У творі "Мрії" Леся Українка згадує себе маленьку та ділиться з читачами найсокровеннішим - своїми мріями та фантазіями. Письменниця стверджує: "Я любила вік лицарства". Світ дитинства Лесі Українки добрий, світлий та неповторний. (Не з интернета)
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів:
Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважала тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставала і ніколи не скаржилася на біль від забиття:
