План до твору книжка в життi людини​

Коли ми бачимо перед собою гарну людину, то в перший момент відчуваємо захоплення її вродою. однак рано чи пізно нам хочеться довідатися: чи такою ж красивою є душа цієї людини? іноді з розчаруванням мусимо визнати, що твердження про невідповідність між зовнішністю та внутрішнім світом є правдивим. це твердження надихало й надихає письменників усього світу писати твори, присвячені проблемі співвідношення краси й моралі. головний персонаж роману відомого ійського письменника оскара уайльда доріан грей — емоційний, чутливий юнак, наділений природою надзвичайною вродою, людина високих почувань. "його обличчя чимось викликало дові бачилось — життєвий бруд ще не позначив його своїм тавром". і хіба дивно, що у світському товаристві доріана приймають із захопленням, милуються ним, засипають компліментами, хочуть бути якнайближче до нього? хіба дивно, що юнака лякає сама тільки думка про те, що врода зникне, зів'яне, мов її ніколи й не було? невинними слова головного героя твору, коли він бачить себе на майстерно виконаному портреті: "якби це я міг лишатись повік молодим, а старішав — я віддав би за це навіть саму душу! " ці слова викликають лише поблажливий усміх і в друзів грея, і в читача. автор майстерно веде сюжетну лінію далі — ми дізнаємося, що юнак уперше закохався, і його почуття взаємне. дівчина, театральна акторка сібіл вейн, так само має красиву душу, як і її коханий. доріан милується талановитою грою сібіл на сцені, мріє якнайскоріше одружитися з нею. та погано зіграна роль джульєтти нищить його почуття. він холодно відштовхує дівчину, яка не розуміє, що сталося. серце юної акторки не витримує зради, і вона тієї ж ночі вчиняє самогубство. а доріан, вкотре вирішивши поглянути на свій портрет, із жахом бачить зміни на ньому: "трепетливе й яскраве денне світло виказувало йому складку жорстокості біля рота так ясно, наче він дивився у дзеркало після того, як вчинив щось що ж би це означало? " лише одне: бажання грея виконано, портрет тепер буде змінюватися замість нього, а сам юнак залишатиметься привабливим. спочатку це вжахнуло головного героя роману, однак потім, зрозумівши всі вигоди такого становища, він старанно ховає портрет у кімнаті нагорі, щоб ніхто, крім нього самого, не міг зазирнути у потаємні глибини його душі. у читача виникає здогад: оскар уайльд за такої містичної складової сюжету показує нерозривний зв'язок між зовнішністю та внутрішнім світом людини. подальший моральний розклад доріана грея він не виписує детально, ми лише бачимо, як він веде розбещене, сповнене ницих учинків життя, як наповнює свій будинок коштовними речами, який поганий вплив має на молодь. спливають роки, і репутація цього чоловіка давно небездоганна: усі порядні люди міста сахаються від нього, чесні люди не хочуть мати з ним ніяких справ, навіть гидують стояти поруч. та справжню ницість життя грея показано в епізоді, коли безіл холлуорд, автор портрета, уперше за багато років поглянув на свій витвір і побачив "бридотно вишкірене обличчя. вираз портрета викликав лише презирство й огиду". художник одразу зрозумів, яким насправді є той вродливий чоловік, який стоїть перед ним, за що одразу поплатився. доріан грей убиває автора полотна, і картина одразу "реагує" — руки в намальованого чоловіка стали  автор роману "портрет доріана грея" зачіпає у своєму творі не одне філософське питання, найголовніше з яких: чи існує взаємовплив краси та моралі? існує, вважає оскар уайльд. устами одного з персонажів, безіла холлоурда, він стверджує, що брехня, лицемірство, розпуста неодмінно лишають знак на зовнішності. і вражаюча різниця між вродою морально зіпсутого доріана грея та страхітливим, поораним глибокими зморшками обличчям на портреті є тільки підтвердженням цієї думки. 

19 век считают "золотым веком " русской литературы.  Карамзин, Радищев,Жуковский,  Батюшков, Пушкин, Лермонтов, Гоголь, Тургенев, Достоевский , Толстой, Чехов -  вот неполный список  имен, известных всему миру.
 В начале 19 века  у русских писателей проявляется интерес к переживаниям и чувствам простого человека. Так появляется " Бедная Лиза" Карамзина и "  Путешествие из Петербурга в Москву (  первое - описание судьбы цветочницы. во втором дается авторское впечатление  о бедственном положении крестьян в России.  Направление называлось " сентиментализм", и в нем прослеживалась социальность. Жуковский, Батюшков были романтиками. Их необыкновенные герои  действовали в неожиданных обстоятельствах, совершали подвиги и  эффектно погибали,  Пушкин путь от  подражания классицистам  до романтизма ( " Кавказский пленник", " Бахчисарайский фонтан")  и реализма  (  " Евгений Онегин" , " Капитанская дочка" и " Дубровский").  Он впервые в мире в стихах ,обращая внимание на русский быт  и окружающую среду, создал образ " лишнего человека"( Евгения Онегина ) , который , будучи умным,достаточно образованным, так и не смог  найти себя в жизни.  Углубил ту же тему М. Ю. Лермонтов.   В " Герое нашего времени" отразился век, и современный ЧЕЛОВЕК изображен довольно верно.  Писатель и поэт призвал читателей  изучать собственную душу для того, чтобы  оставить  последующим поколениям память о себе ( " психологический реализм ). Пушкин, Гоголь. Достоевский развивали тему " маленького человека". Вырин,  Башмачкин , Девушкин - простые незаметные  , любящие  трудиться люди, но невезучие ( Вырин брошен дочерью. у Башмачкина "забрали" мечту (украли купленную на последние деньги шинель), а Девушкин потерял навсегда прекрасную девушку, которой был хорошим другом, но так и не сказал о чувствах). Тургенев  развивает реалистические традиции литературы и создает типичных деятельных, социально-активных персонажей, давая им авторскую оценку через поступки ( Инсаров,  Базаров). Его " тургеневские девушки" - нежны и  верны,обстоятельны и целеустремленны. Они готовы быть не просто  хозяйками в поместье, но и  наравне с мужчинами едут защищать  другую страну . ( роман " Накануне"). Русские писатели совершенствовали  и художественные приемы подачи  материала. Так Мармеладов, Раскольников, Разумихин( герои Достоевского) из " Преступления и наказания ")  показаны не только через внешнюю среду, но и через внутренние монологи, раскрывающие их  "двоемирие"). Лев Толстой  через " диалектику души " своих неординарных персонажей достигает "эпохальности", значимости  каждого из них в истории(  " Казаки", " Война и мир", " Воскресенье "). Чехов делает  то же самое через маленькие  рассказы, а также  через пьесы " Чайка", " Вишневый сад.".  Будущее - за молодыми, полными сил , которые не просто желают добра, но и делают его. Бунин был последним  русским классическим писателем и поэтом ( " Деревня", " Листопад") .  Первую треть 20 века назовут уже  "серебряным веком".Но это уже другая эпоха и иная литература.