Объяснение:
Ох, добродії, ну і днинка видалася сьогодні! Як завжди, я за справами служби йшов через базарну площу. Зі мною був Єлдирін. Він допомагав мені вирішити низку питань. З ранку у мене настрій був непоганий, я одягнув нову шинель, справна така шинель. І хто б міг подумати, що неприємності сьогодні на цій площі стануться через те, що наш народ не знає головного: чи належить генералош Жигалову собака, який укусив за палець Хрюкіна.
Здавалося б, хіба важливо, що собака належить генералові? Авжеж. Генерал – особа благородна, шляхетна, виходить, і собака
в нього благородний і не кусатиме будь-кого. А ось якщо собака не належить генералові, то не має належного виховання, він є загрозою для людей, може укусити і мене, людину при виконанні обов’язків, яка наглядає за порядком у місті.
Такого собаку треба знищити.
Звідси висновок: якщо Хрюкіна укусив генеральський собака, то винний сам укушений, він грубо поводився з твариною, а може, навмисно спровокував її. Може, навіть, для того, щоб досадити самому генералові, а відповідати за це – мені. А якщо собака безпритульний, всі права на боці Хрюкіна – собаку треба знищити, адже насамперед – справедливість.
Може,
і мені дяка від начальства вигорить за пильність?
Моєму скрутному становищу (треба ж було вирішити, кого покарати – собаку чи Хрюкіна!) зарадив генеральський кухар Прохор. Виявилося, що собака, дійсно, не генеральський, але у його превосходительства є брат, який до йього приїхав погостювати. Саме він і є хазяїном собаки, який укусив цього бовдура Хрюкіна.
Кажуть, не чіпай малечу, і тобі нічого не буде. Собака ж ні в чому невинний, це все Хрюкін, хай йому грець! У своїй справі я спираюся на поінформованість наших людей. Уявляєте, що. могло б статися, якби я не дізнався вчасно про приїзд генералового брата?
Міг би постраждати ні в чому не винний собака!..
Сегодня со мной приключилась довольно неприятная история. Совершенно неожиданно для себя встречаю я на вокзале своего одноклассника, старого приятеля: как я обрадовался! Давно мы не виделись, а он не изменился, всё такой же худой, не то что я. Да и он, надо сказать, был рад меня видеть. Мы оба даже прослезились на радостях, обнялись, поцеловались как положено. Стали за жизнь говорить, расспрашивать, что да как. Но как только он узнал, что я до тайного советника поднялся, вдруг вытянулся, оробел, стал прямо благоговеть передо мной! И так взял этот тон, что никак его оставить не мог. Мне стало тошно от этого чинопочитания, на том и расстались. Как же страх перед высоким начальством меняет людей! Испортил встречу, до сих пор неприятный осадок на душе.
Объяснение:
У меня только один вопрос почему ты в инете не ищешь?
Там же есть
(если что я это сама делала мне самой задавали это дз)
