ООЧЕНЬ Какой прием используется в следующем фрагменте из "Всеобщей истории, обработанной «Сатириконом»"?

По край­ней ме­ре, ког­да Ко­лумб вер­нул­ся в Ис­па­нию и со­об­щил о сво­ем отк­ры­тии, не­ко­то­рые прос­ве­щен­ные лю­ди, знав­шие о по­се­ще­нии скан­ди­на­ва­ми но­вой стра­ны еще в Х ве­ке, по­жи­ма­ли пле­ча­ми и, сме­ясь, яз­ви­ли Ко­лум­ба:
— Тоже! Отк­рыл Аме­ри­ку!

Сонет «Гробница Потоцкой» является своеобразной кульминацией ведущего для всех четырех сонетов мотива неволи девушек-пленниц ханского гарема и одновременно подхватывает и разворачивает символический смысл образа фонтана из сонета «Бахчисарай». Капли родниковой воды фонтана — это, по легенде, слезы прекрасной пленницы крымского хана Керим-Гирея — польки Марии Потоцкой. Образ многострадальной пленницы из сонета «Гробница Потоцкой» служит для лирического героя цикла зеркальным отражением собственных мыслей о своей жизни на чужбине.

Зів’яла ти в краю, заквітчанім весною,
Трояндо молода, бо линули в імлі
Від тебе юні дні, злотисті мотилі,
I спогадів черву лишали за собою.

Чому так світяться громадою ясною
Зірки, до польської обернені землі?
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,
Сліди повипікав огненною сльозою?

О полько! Як і ти, я вмру на чужині.
Хай приязна рука мене хоч поховає!
Тут мандрівці ведуть розмови негучні,

І вчую я слова, що чув у ріднім краї,
Поет, складаючи тобі на честь пісні,
Побачить гроб і мій —для мене заспіває. Аналіз вірша

Сонет «Гробниця Потоцької» є своєрідною кульмінацією провідного для всіх чотирьох сонетів мотиву неволі дівчат-бранок ханського гарему і водночас підхоплює і розгортає символічний зміст образу фонтана із сонета «Бахчисарай».

Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. Образ багатостраждальної бранки з сонета «Гробниця Потоцької» служить для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок про своє життя на чужині.

Максим Рильський писав про цей сонет: «..."Могила Потоцької", в якій поет зв'язує думки про долю легендарної польки — долю, яка надихнула й Пушкіна ("Бахчисарайський фонтан"), — з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею...
Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі, — це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».