ВІ́ЛЬНИЙ ВІРШ – вірш, рядки якого мають різні метричні виміри (ямб, хорей, дактиль та ін.) і різну кількість стоп. В. в. не має рими і здебільшого не поділяється на строфи. У 18 ст. поширився в нім. поезії, у 2-й пол. 19 ст. – в амер. (В. Вітмен) та бельг. (Е. Верхарн) поезії. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. Леся Українка й І. Франко запровадили В. в. в укр. поезію. Згодом до нього зверталися П. Тичина, М. Семенко, В. Поліщук, В. Мисик, М. Рильський, І. Драч, Б. Олійник, М. Вінграновський та ін. Характерною рисою В. в. є розкутість інтонації, що певною мірою наближає його до розмов. мови. Синонімом В. в. є верлібр, але деякі автори вважають його лише одним із різновидів В. в. Про специфіку укр. В. в. досі точаться дискусії.
Объяснение:
