Цитатный план рассказа А.Платонова "Одухотворенные люди"

У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань. Самовідданість, відвага, почуття обов’язку, підтримка друзів ведуть його до перемоги. Образи тітки Едлі та дядька Сікстена Опікуни Mio; не любили хлопчиків; крикливі, постійно сердиті; жадібні; не любили дитячого сміху; жорстокі; постійно ображали Mio; байдужі до долі хлопчика. Образ Юм-Юма Зовнішність — хлопчик дев’яти років, із каштановим чубом та карими очима. Соціальне становище — син садівника. Вчинки — готовий прийти на до Риси характеру: добрий, щирий, кмітливий, любить пригоди, веселий, безкорисливий у дружбі, щедрий, підтримає у складній ситуації, вміє берегти таємниці. Образ тата-короля Тато Mio є королем Країни Далекої. Свого сина він шукав дуже давно, а коли знайшов, був невимовно щасливим. Король дуже любить природу та свій сад. Проте, найбільше він любить свого сина і слухати, як він сміється у саду («…Я люблю пташиний спів, люблю музику своїх срібних тополь, але найдужче люблю слухати, як сміється в садку мій син…») Король щедрий і люблячий батько, підтвердженням цього є той факт, що як тільки він дізнався, що Mio любить коней, то подарував синові золотогривого Міраміса. Mio уже не боїться свого батька, він йому цілковито довіряє. («…Хоч би що я зробив, він дивитиметься на мене ласкавими очима так, як дивився тепер…»). Образ Като Като – жорстокий лицар. Вперше про нього Міо почув від Юм-Юма. «І коли він сказав ці слова, навколо ніби дмухнуло крижаним холодом, і Міраміс затремтів. І мене теж обсипало морозом, коли я вимовив ці слова. – Атож, жорстокий лицар Като,- сказав Юм-Юм, а Міраміс заіржав так, що голос його став схожий на крик». Нонно, пастушок, розповів, що його братів забрав Като. «На ці слова Міраміс за вікном так заіржав, наче хто його вперіщив батогом. Усі ягнята злякано кинулись до своїх матерів, а всі вівці забекали так, наче надійшла їхня остання година». Батько-король розповів Міо про Землю Чужинецьку, що там живе лицар Като. «Коли він вимовив його ім’я, по трояндовому садку ніби промчав лихий вихор. Білі пташки поквапились до своїх гнізд. Жалібник голосно закричав і замахав великими чорними крильми. Багато трояндових квіток миттю зів’яло… І тієї миті в срібних тополях загуло, ніби від бурі. Багато листя з них попадало, і коли воно летіло додолу, здавалося, ніби хтось плакав». Хлопчик Їрі розповів, що його сестричку забрав лицар Като. «Коли він вимовив те ім’я, повітря навколо нас стало холодне, мов крижане. Високий соняшник миттю зів’яв і всох, а метелики, що літали навкруги, попадали і вже не підводились». Злий лицар, володар сусіднього королівства, вторгається у мирне життя чарівної країни. І люди не можуть бути щасливі, бо зло поряд. Като не сприймають ні люди, ні природа. Шлях темного лицаря веде до руйнувань та знищення: Мертвий Ліс, неродюча кам’яна земля, Мертве Озеро, голод, отупілі прислужники, темрява. Образ Като — не конкретний персонаж, швидше, частина загального зла. Це символ, алегорія безжалісної сили, яка прагне знищити кожного, хто не схилиться перед нею, не дозволить перетворити себе на бездушного і бездумного виконавця чужої волі. Спочатку образ здається дуже по-верховим та неглибоким, мальованим лише чорною фарбою, найтемнішою на світі. Але сам Като страждає від свого кам’яного серця не менше, ніж його жертви. І ненавидить більше за всіх лицаря Като лише сам Като. Є злочинці, які розуміють, що вони творять зло, у глибині свого серця прагнуть звільнення від лихого вміння. Це ті, хто став жорстоким від страждань, чия душа скам’яніла. Чи не тому Като викрадав дітей та перетворював їх на птахів, що хотів знайти свою душу, не завжди ж він був лихим? Але зло породжує лише зло. Лише вогняний меч здатний розбити міцну оболонку і визволити з полону пташину людської душі.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/mio-miy-mio-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Основным признаком романтического метода в литературе является изображение необычного человека, стремящегося к свободе. Чаще всего это гордые люди, не желающие мириться с законами своего общества. Именно таких героев встречаем мы в раннем творчестве А.М.Горького. Особенно ярко это просматривается в рассказе «Старуха Изергиль», в котором идея свободы является главной.

Композиционно рассказ можно разделить на три части. Это две легенды, которые рассказывает автору старая женщина, и история жизни самой Изергиль. Герой первой легенды - Ларра, гордый сын орла и женщины. Мать привела его к людям, но он не захотел жить по человеческим законам. Он ставил себя выше всех и хотел свободы только для себя. Холодный, жестокий и эгоистичный, Ларра презирал людей, и люди отвергли его, изгнали из своего племени и наказали бессмертием. В этом сюжете мы видим характерное для романтизма двоемирие: с одной стороны общество людей, связанных заветами и традициями, с другой – мир абсолютной свободы, к которому так стремится Ларра и который в конце концов становится невыносимым для него.

Во второй легенде мы видим еще один признак романтизма – экзотический пейзаж. Враждебный мир представлен в виде дремучего леса, наполненного диким зверем и смрадными болотами, бурями и страхом. Горький показывает природу как живое существо, которое сознательно преследует людей. Герой этой легенды, Данко, тоже борется за свободу. Но это свобода не для себя, а для своего племени. Исключительность характера героя проявляется в том, что он готов отдать свою жизнь ради других. Данко бескорыстен, он ведет народ за собой, освещая путь пламенем своего сердца, и гибнет.

Обязательным признаком романтического произведения является трагическая судьба главного героя. В легендах о Ларре и Данко это выражено очень ярко, а вот старуха Изергиль, казалось бы, все время жила, как ей хотелось. Но это только на первый взгляд. Каков итог ее жизни? Мы видим, что она одинока. Нет рядом близкого человека, нет детей и внуков, и неслучайно рассказчик сравнивает ее с тенью. Какой след оставила она на земле? Ее удел – греться у чужого огня.

Подводя итог, можно сказать , что рассказ А.М. Горького «Старуха Изергиль» написан в лучших традициях русского романтизма.