І сниться Вітьці Горобцю дивний сон. Біжить куниця – голубі іскри розсипає, а він – за нею. А голубі іскри так і сиплються, і куниця аж спалахує дивним голубим сяйвом. На десятий день здоганяє голубу куницю. Ось-ось схопить її... І тільки руки а тут хтось як крикне: "Куди ж ти ото руками?! Іч, який швидкий!". А позаду пихтить Федько і хникає, що закохався, але не знає у кого.
...Уві сні Вітька так голосно кричав і так безладно розмахував руками, що зовсім сполошив матір, яка подумала, що в сина гарячка.
А ліки у матері були універсальні: гарячий пісок. Нагріла його швиденько, в торбинку засипала – і синові на живіт поклала, по доброті своїй не відаючи, що синові ще десять років бігти степами, бігти ярами, бігти лісами за голубою-голубою куницею.
Чи здожене він колись голубу куницю? Поживемо – побачимо.
Объяснение:
