мне литературное чтение страница 97,задание номер

Анализ Стихотворения
 «Анчар» (1828) пронизан гораздо более мрачным, чем «Послание в Сибирь», настроением и рисует трагические последствия отсутствия свободы. Стихотворение по сюжету напоминает . Пушкин сопоставляет зло природы и зло владыки, который нарушает запрет приближения к древу, несущему смерть. Все живое избегает прикосновения к анчару, и в природе это зло обуздано одиночеством («К нему и птица не летит, и тигр нейдет»). Анчар — «один во всей вселенной». Князь нарушает закон природы, посылая человека «властным взглядом». Зло, существующее в природе как угроза, получает возможность осуществления. Зло рождает зло: 
    А князь тем ядом напитал 
    Свои послушливые стрелы 
    И с ними гибель разослал 
    К соседям в чуждые пределы. 
    Неограниченная власть одного человека над другими оказывается гибельной не только для «белого раба», но и для соседей князя. 
    Посмотрим, как проясняется этот замысел в работе Пушкина над стихотворением. Пустыня сначала была названа «мертвой и глухой», затем — «тощей и глухой», то есть совершенно безжизненной. Но поэт меняет эпитеты: «чахлой и скупой». И эти определения обнаруживают слабое присутствие жизни, искажение ее. В «портрете» анчара убираются все детали приблизить его к поэту или читателю: 
    Природа Африки моей 
    Его в день гнева породила 
    И жилы мощные корней 
     Могучим ядом напоила. 
    Яд каплет сквозь его кору 
    Благоуханною смолою 
    Из текста стихотворения вычеркивается строфа, где речь идет о попытках приближения живого к анчару: 
    И тигр, в пустыню забежав, 
    В мученьях быстрых издыхает. 
    Паря над ним, орел стремглав, 
    Кружась, безжизненный, спадает. 
    Поначалу, в черновом варианте, князь объяснял рабу необходимость приближения к анчару: 
    Ступай, мне нужен яд, — он рек. 
    В окончательном варианте князь посылает раба не «властным словом», а «властным взглядом». Презрение к жертве усилено, власть не удостаивает ее оправданием. «Властный взгляд» — столь емкий образ, что он затемняет прежние определения: 
    Но человека человек 
    Послал к анчару самовластно (равнодушно). 
    Раб в черновиках назван «смелым», «верным», он в путь «потек безумно». В его возвращении подчеркнута энергия страдания, его отчаяние громогласно: 
    Принес — и весь он изнемог, 
    И лег он, испуская крики (вопли). 
    В окончательном тексте раб «бедный», он вызывает сочувствие, но лишен воли («послушно в путь потек»), лишен голоса даже в предсмертном отчаянии. 
    Стрелы, яд для которых добыт рабом, в окончательном тексте наделены родственным ему эпитетом «послушливые», в черновиках — «губительные», «догадливые», то есть опять-таки обладающие активными качествами. 
    В черновике князь назван «самодержавным владыкой», «царем», то есть восточный колорит стихотворения не скрывает русского адресата.

Текст наизусть конечно не помню. Но в памяти остались кто такие герои. Разберёшься сам.

Мо (Мортімер) – майстерний палітурник книг, книжковий лікар. Володіє неабияким даром читця, в процесі читання відбуваються чудеса – його голос здатний оживляти героїв книг. У нього є дружина Тереза ​​і дочка Меггі, якій передався дар. За словами Меггі, він вміє «голосом малювати в повітрі картини». Мо вичитав Капрікорн, Басту і Сажерука з книги, яка розповідала про них. Йому довелося пережити, що його дружина Реза зникла в цій же книзі. З тих пір він уникає читати вголос. Після того як Мо потрапив в Чорнильний світ він став розбійником і героєм перепелів.

Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука.

Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати

Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам …

Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо.

Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами.

Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця

Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.

Вогнерукий – його називають також Вогняним Танцюристом. Не по своїй волі він прожив десять років у нашому світі, куди вичитав його Мо. На обличчі у нього три довгих шрами, залишених ножем Басти. Сажерук ходить всюди зі своєю ручною куницею по імені Гвін. В кінці «Чорнильне серце» Вогнерукий краде у Мо книгу, з якої він родом і в яку відчайдушно намагається повернутися. Заради цього він навіть зв’язується зі своїм старим ворогом – Капрікорном і зраджує Мо і Меггі. Крім того, він довгі роки приховувала від Мо, де знаходиться його зникла дружина, і ні слова не сказав Терезі про Меггі і Мо – в помсту за те, чого позбавив його голос Мо. У чорнильному світі у нього є дружина, красуня колишня комедіантка, яка залишила кочове життя – Роксана і дочка Бріанна

Объяснение: