Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня 1799 г. в Москве.
Его отец, отставной майор Сергей Львович Пушкин, принадлежал к старому, некогда богатому, дворянскому роду, а мать была внучкой ,,Арапа Петра Великого” (позднее – русского генерала Ганнибала).
У Пушкина остались неприятные воспоминания. В детские годы его лучшим другом была няня Арина Родионовна, неграмотная крепостная крестьянка, песни и сказки которой привили ее воспитаннику любовь к народной поэзии.
1811-1817 г.г. Лицейские годы
А. Пушкин поступил в Лицей 19 октября 1811 г.
Эти годы сформировали мироощущение, политические убеждения поэта. Лицейская лирика Пушкина преисполнена радости жизни. В лицее поэт написал около 130 стихотворений.
По окончании лицея Пушкин был принят на службу в коллегию иностранных дел. Началась самостоятельная жизнь поэта.
1817-1820 г.г. Петербургский период
Пушкин проявил себя носителем либеральных настроений, которыми жила прогрессивная патриотически настроенная дворянская молодежь. В конце 1817 г. он пишет знаменитую оду «Вольность». Имя Пушкина становилось все более известным, его творчество вызывало интерес, особенно большой популярностью пользовались его политические стихотворения
Брак с Натальей Гончаровой
18 февраля 1831 г. Пушкин обвенчался с Натальей Гончаровой. Брак стал для него и источником счастья, и причиной смерти.
После свадьбы Пушкин с женой переселились в Петербург.
Хуже становились и финансовые дела. Широкий образ жизни требовал больших расходов. Выросла семья. Родились дети Мария, Александр, Григорий и Наталья. Вместе с Пушкиными жили и две сестры жены. Поэт понемногу залезал в долги не только перед частными лицами, но и перед государством: одалживая деньги Пушкину, царь надеялся поработить поэта и привязать его ко двору.
Дуэль и смерть
С 1836 г. петербургское аристократическое общество оплело Пушкина и его жену сетью интриг и гнусной клеветы. Этому содействовал скиталец по свету, французский эмигрант, офицер Дантес, настойчиво ухаживавший за женой Пушкина.
Ситуация стала невыносимой, и 27 января 1837 г. состоялась дуэль между Дантесом и Пушкиным. На ней поэт был смертельно ранен. После страшных мучений поэт скончался 29 января 1837 г. в своей петербургской квартире на улице Мойке, 12.
6 февраля 1837 г. А. С. Пушкин был похоронен рядом с матерью на кладбище Святогорского монастыря.
(если надо могу кинуть на украинском языке конспект)
У світовій романтичній літературі темі пошуку волі та справедливості присвячено багато творів: відомий вірш Шандора Петефі "Коли ти муж — будь мужнім", вірші М. Ю. Лєрмонтова та його повість "Мцирі", натхненна поезія Роберта Бернса про Джона Ячміня та балада Р. Л. Стівенсона "Вересовий трунок". Світова література створила особливий образ героя — шукача правди, який став вічним. Українська література також зробила внесок у розробку цієї тематики і образу.
У вступі (пролозі) автор розповідає про часи кріпацтва. Він називає життя народу "віковічною боротьбою двох станів, панського і мужичого". Але "вільний дух народу ще тлів під попелом неволі". Письменник створює алегоричний образ тура, який хоч "загнаний, знесилений, але овіяний ще степовим вітром, із невтраченим іще смаком волі... часом хвицав ногами і наставляв роги". Так символічно автор змальовує волелюбність українців, готуючи читачів до сприйняття змісту твору про одвічне бажання волі і справедливості, закінчуючи пролог словами: "А проте, мов талії води під теплим подихом весни, річкою текло вкраїнське селянство туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягли кістками на вічний спочинок".
Пролог допомагає глибше зрозуміти провідну ідею твору — оспівування волелюбності українського народу, заклик здобувати волю, хоч і дорогою ціною. Недаремно цензор, який розглядав рукопис повісті, заборонив "допустити до друку... вступ, а також роздуми Остапа про те, що говорив йому дід... про свободу і про те, що потрібно селянам скинути панське ярмо".
Другим не менш важливим мотивом твору, що тісно переплітається з першим, і мотив кохання Соломії і Остапа. В образах цих героїв Коцюбинський оспівує прагнення простих людей до волі. Вони — носії кращих людських чеснот: прямі, великодушні, цільні особистості, здатні на глибокі почуття, беззавітну хоробрість, і спроможність витримати безліч злигоднів заради свого кохання. Але герої не можуть бути разом, адже для цього потрібна єдина умова — воля.
Герої оповідання "Дорогою ціною" — звичайні представники українського селянства, які залишилися попри все волелюбними, не втратили ще кращих людських чеснот. Остапа, наприклад, дуже обурює байдужість тих, хто живе в неволі. Головна мрія життя таких, як він, — бажана воля. Мрія про неї передавалась із покоління в покоління, кликала до рішучих дій: "Хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок...". До Остапа у марення постійно приходить його дід, мрію якого про волю успадкував хлопець.
Через змалювання образів Соломії, Остапа та інших утікачів, що повстали проти поневолювачів-поміщиків, Коцюбинський висловлює своє непримиренне ставлення до експлуатації людини людиною.
У творі лише Остап здобуває бажану та омріяну волю, але якою ціною! Гине кохана Соломія, і подальше життя Остапа втрачає сенс. Йому доводиться жити на чужині, і цей факт лише додає чоловікові моральних страждань.
Головну думку твору можна сформулювати приблизно так: не треба шукати щастя і свободи на чужині, а треба боротися за них і здобувати їх на батьківщині, у рідній стороні
Объяснение:
