З якої байки ці слова
ТА й думає про е що як гарно жити на волі коли усе цвіте. ЩУКА ЧИ МУХА І БДЖОЛА ЧИ ЖАБА І ВІЛ ТЬ

1.платон  каратаев   - центральный персонаж романа-эпопеи л.н.толстого «война и мир» (1863-1869), солдат апшеронского полка, встретившийся пьеру безухову в плену и научивший его видеть жизнь так, как видят «они», простые люди.2.   до встречи с каратаевым пьер пережил свой самый сильный душевный кризис. с той минуты, как он увидел страшную сцену расстрела невинных людей солдатами, не хотевшими этого делать, “в душе его как будто вдруг выдернута была та пружина, на которой все держалось и представлялось в нем, хотя он и не отдавал себе отчета, уничтожилась вера и в благоустройство мира, и в человеческую душу, и в ”          платон каратаев пьеру восстановить чувство устойчивости миропорядка, в основе которого лежит любовь и взаимопонимание, избавиться от мучившего его страшного вопроса: “зачем? ” пьер ощутил радость освобождения от поисков цели и смысла жизни, ибо они только мешали ему почувствовать, что смысл жизни - в самой жизни, в осознании того, что везде, во всем, рядом с людьми есть бог, который всех любит и без воли которого не спадет волос с головы человека. именно в плену, каратаеву, испытаниям и лишениям, пьер вновь обрел веру в бога, научился ценить саму жизнь, бросил, как пишет толстой, “умственную зрительную трубу”, в которую он смотрел через головы людей, и радостно созерцал вокруг себя вечно изменяющуюся, вечно великую, непостижимую и бесконечную жизнь.          конечно, путь исканий пьера не заканчивается на этом, он продолжается и дальше, что видно из эпилога. но эти поиски будут опираться теперь на прочный общей жизни, в которую вошел пьер, на необходимость любви ко всему, что его окружает. это знание приобрел пьер в общении с платоном каратаевым, который явился для него высшим воплощением простоты, добра и правды.5. в образе платона каратаева толстой изобразил мирное, доброе, духовное начало, предельно усилил, укрепил в нем черты простого человека, сделал его олицетворением всего доброго, , круглого. это проявляется во всем: во внешнем облике- округлости его головы, спины, рук, движений; в улыбке, ласковости и любовной расположенности, с которой он относится к каждому живому существу - солдатам, пьеру, французам (они тоже для него часть мира, который он любит), своей лиловой собачонке. это проявляется в округлости, в движениях, жестах, особой ладности его занятий, самых разнообразных дел, которыми он занят непрерывно и в которых проявляет одинаковое умение.          толстой пишет, что, попав в плен, платон каратаев отбросил от себя все напущенное на него, чуждое, солдатское и невольно возвратился к прежнему, крестьянскому или “христианскому”, как он выговаривал, народному складу. 

Чого ж навчає мене “Останній листок”? Я вважаю, що сам автор, людина з нелегкою долею, за основу твору взяв кадр із свого життя. Хіба будучи у в’язниці цілих п’ять років Вільям Сідні Портер ( таке справжнє ім’я письменника) не міг зневіритись, а вийшовши на свободу, закінчити літературну кар’єру і жити інакше, гірше.

Чи не нагадує це молоду дівчинку Джонсі, яка хотіла вмерти, коли впаде останній листок на старому плющі?

На щастя, Портер вижив у в’язниці через знання фармацевтичної справи – йому вдалося влаштуватися на роботу аптекарем. Так само і героїня його твору – вона, за до друзів, видужала. Але найбільше допоміг “останній листок” – шедевр старого Бермана, що врятував їй життя.

На жаль, художник помер.

Цікаво, навіщо автор закінчує новелу сумним фіналом? Напевно. Щоб ми зрозуміли, як життя, перемагаючи в одному, поступається, або викидає білий прапор, в іншому.

Чого ж усе-таки навчає ця розповідь? Перш ніж відповісти на це питання, я хочу розповісти про жінку, яка називала своє життя “життям у рожевому світлі”. Її “життя у рожевих тонах” почалося з того, що від неї відмовилась мати. ЇЇ відгодовували безвідповідальні люди, які, щоб немовля не кричало, додавали у пляшечку з молоком вино.

Потім її дитинство проходило у “веселому домі”, і жінки легкої поведінки, дізнавшись, що дівчинка майже сліпа, молились за її зцілення.Її навчання в школі продовжувалося не більше року. “Маленька невинна душа” була викинута на вулицю.

Далі – співала на вулиці – не маючи за душею нічого: ні дому, ні грошей, ні рідні. Вона втратила свою дочку Марсель і щоб поховати її, пішла жебрати.Доля продовжувала наносити їй все нові й нові удари: автомобільна катастрофа, артрит. Через морфій пристрастилась до наркотиків.

Але Едіт Піаф продовжувала співати всім бідам на зло. Через деформацію суглобів вона не могла нічого робити самостійно, проте все одно їхала на гастролі, свято вірячи, що любов публіки дасть їй нові сили.

Вона звучанням свого голосу приголомшувала і зачаровувала. Тонкі, рухливі пальці на клавішах акордеону. Натхнення.

Пристрасть. Пісня, ніким не перевершена. І недоспівана.

Объяснение:

Надеюсь