2.Как автор подчеркивает соединение в Старцеве двух начал: одно – деятельное, мыслящее, чувствующее; другое – трусливое, любящее комфорт, сытость, покой?

Се́ргий Ра́донежский -игумен Радонежский, игумен земли Русской, всея Руси чудотворец (в миру Варфоломе́й; 3 мая 1314 года[Коммент. 2] или май 1322 года[Коммент. 3] — 25 сентября 1392 года) — монах Русской церкви, преподобный, основатель ряда монастырей, в том числе Свято-Троицкого монастыря под Москвой (ныне Троице-Сергиева лавра). Духовный собиратель русского народа, с которым связаны культурный идеал Святой Руси и возникновение русской духовной культуры (и русской культуры вообще)[1]. Письменного наследия не оставил, однако известны его духовные наставления, в частности, его завещание всем людям Святой Русской земли «Любовью и единением Известен также как представитель деятельного исихазма, основоположник русского старчества[1] и возобновитель монашеского общежития[⇨], которое идёт от Антония и Феодосия Печерских. С XV века почитается Русской православной церковью в лике святых как преподобный[⇨] и считается величайшим подвижником, печальником, молитвенником, небесным воеводой земли Русской. С древних времён почитался православными[3][4] и старообрядцами[5] исторической Руси как величайший подвижник Русской земли. Считается покровителем учащейся молодёжи. Почитание Сергия Радонежского, ограниченное до начала XX века почти исключительно пределами исторической Руси, после революции 1917 года распространилось далеко за её пределы, что стало заслугой послереволюционной эмиграции[6]. С 1969 года по распоряжению папы Павла VI имя преподобного Сергия включено в богослужебный календарь всей римско-католической церкви[7].

. Написаний "Гобсек" був у 1830 році. Гобсек - це образ, що представляє собою не тільки одну людини, а своєрідну масу. Цей чоловік пережив багато чого, але і нажив чимало. Основною його рисою була скупість, за що його не раз називали «людина-вексель». Він обслуговував не простих людей, давав у борг, а сам наживався на всіх.

Як на мене, це виключно позитивний герой. На прикладі цитат з книги я постараюся довести, що це непересічна і багато в чому позитивна особистість.

У книзі він постає перед читачем холоднокровним лихварем. Але поступово стає зрозумілим, що він пережив багато труднощів, а відмінне володіння пістолетом і шпагою говорять про його колишні пригоди і можливе ремесло корсара. Життя настільки загартувало його, що він став знавцем людської душі. Він побачив стільки зради, що не довіряє нікому. Він відмінний психолог. По одному тільки векселю зумів передбачити подальшу долю графині і її коханця Максима де Трай. І він не помилився.

Клієнти  Гобсека в основному заміжні багаті аристократки, які потрапили в скрутне фінансове становище через своїх марнотратних коханців. Гобсеку не подобаються жінки, які зраджують своїм чоловікам і витрачають їх багатство на своїх коханців. Ось як він поводиться в їх будинку: "Я люблю бруднити брудними черевиками килими у багатих людей - не з дрібного самолюбства, а щоб дати відчути пазуристу лапу Невідворотності".

Звідки така холодність і байдужість? Одного разу він пощадив одну жінку, свою боржницю. «А вона так здорово мене общипала! Заслужено мені - навіщо я їй довірився?".  

Звідки така пристрасть до золота? "А хіба влада і насолоди не являють собою сутності вашого нового суспільного ладу. Золото-ось духовна суть усього теперішнього суспільства". Якщо вдуматися, то суспільство в цьому відношенні з часів Бальзака не дуже змінилося.  

Який він як людина? Він справжній друг. Коли його протеже Дервіль попросив у нього грошей для свого бізнесу, Гобсек міг би дати їх просто так. Але він дав їх під відсотки, щоправда, з урахуванням того, щоб його підопічний був здатний їх повертати. Коли Дервіль після оплати боргу запитав причину цього, ось якими золотими словами відповів Гобсек: "Сину мій, я визволив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі". Не можна не визнати в Гобсеку непересічну особистість.

А ось як сам Дервіль, людина порядна, оцінював свого друга: "У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота й піднесене. Якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, він буде їх опікуном".  

Ось який він, цей Гобсек. Він гідний співчуття. Жага наживи, прагнення до накопичення свідчать про довге життя в нужді. Життя довело його до того, що єдиною його метою стало прагнення до того, щоб сказати: "... Краще вже самому давити, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули". Це суспільство його так понівечило. В особі Гобсека Бальзак, на мою думку, виносить вирок сучасному йому суспільству.