темою повісті м. в. гоголя "тарас бульба" є не просто зображення життя українського козацтва у давні часи, не просто погляд у давню історію боротьби кращих синів батьківщини за її незалежність — письменник показав нам душу свого народу, формування його національної свідомості. тому й приводить нас автор до запорозької січі — серця українського козацтва. тому й милується разом з нами її вільними, сміливими лицарями, захоплюється непохитністю й справедливістю законів січі._"ось це гніздо, звідки вилітають усі оті горді й міцні, як леви. ось звідки розливається воля й козацтво на всю україну! "
гоголь показує нам саме молодих козаків, синів славного полковника тараса бульби, щоб у їхній особі ми побачили молоду україну, її силу й прагнення.
запорозька січ була для них дороговказною зіркою. навіть остап, що, нудився у бурсі та чотири роки закопував свій буквар у землю, став добре вчитися, як тільки батько пригрозив віддати неука служити ченцям, як сказав, що не бачити йому запорожжя як власних т! у1. остап став одним із кращих учнів, андрій жив сьогоденням, гуляв, закохувався. сьогодні він був бурсаком, а завтра було ще в тумані, ще не настало.
вже у бурсі було видно риси їхньої вдачі. відвертий та прямий, остап терпів покарання, але ніколи не видавав товаришів. андрій же умів виходити сухим із води, ніколи не підставляв спину під різки, хоча й часто був керівником небезпечного заходу. його можна вважати розвиненішим, чутливішим, романтичнішим за остапа, бо, крім війни та товариської гулянки, для нього ще існували в світі чарівні дівчата й цвітіння садів. можливо, він здається спочатку кращим за остапа, більш душевним та людяним, більш здатним на почуття.
если бы я стал невидимкой, я бы тем людям, которые в , но которые стесняются об этом попросить или не уверены в себе. например, некоторые пожилые люди в глубине души тяжело переживают, что у них уже не то здоровье, как в молодости. а при этом им стыдно признаться, что им многие вещи гораздо труднее делать. я бы мог незаметно им переносить тяжести. или если маленький мальчик боится поднимать штангу, я бы мог незаметно для всех ему поднять её. тогда никто бы не стал над ним смеяться, что он слабак. а сам мальчик стал бы гораздо более уверен в своих силах. ещё я бы мог делать маленькие чудеса для тех, кому грустно. например, кто-то плачет, а я бы невидимо подошёл, сорвал, скажем, одуванчик с клумбы и стал им красиво размахивать в воздухе. а грустному человеку казалось бы, что это такое чудо, что одуванчик сам собой летает по воздуху. у любого бы настроение улучшилось! ещё можно было бы защищать кого-нибудь от хулиганов. например, идёт человек вечером по безлюдной улице, а на него огромные сильные парни хотят напасть. я бы тогда взял что-нибудь под рукой, ветку или какой-то мусор, и стал бы, страшно завывая, швырять в хулиганов. тогда бы они испугались и убежали, а человек был бы спасён даже без драки. в общем, у невидимки много возможностей.
