Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.
Каково отношения автора к Ассоль?
Грин относится к Ассоль очень тепло, по-отцовски. Он нежно описывает ее еще совсем малышкой: "...нервное, доброе личико, когда, сидя у него на коленях, она трудилась над тайной застегнутого жилета или забавно напевала матросские песни – дикие ревостишия". Автор называет девочку "милой", "доброй", "наивной". Когда девушка вырастает, Грин говорит о ней так: "Каждая черта Ассоль была выразительно легка и чиста, как полет ласточки". Он придумывает для описания своей героини лучшие сравнения, что говорит о симпатии автора к девушке.
