Сказка "Снежная королева" знаменитого датского писателя-сказочника Г.Х. Андерсена известна буквально всем людям от мала до велика. По ней сняты художественные и мультипликационные фильмы. Трудно поверить, что этой чудесной сказке больше ста лет: она была написана в 1844 году!
Сказка "Снежная королева" начинается историей волшебного зеркала. Осколки этого зеркала, попавшие в глаз человеку, заставляли его видеть вместо красоты - уродство. А уж если такой осколок попадал человеку в сердце, то он становился черствым и бездушным.
Главные герои сказки - мальчик и девочка, Кай и Герда. Эти дети были верными друзьями, пока Каю не попали в глаз и сердце по осколку волшебного зеркала. Кай стал злым, его не радовали ни розы в их маленьком садике, ни подруга. когда пришла зима, Кай, решив покататься на салазках за санями, оказался в царстве Снежной королевы.
Герде пришлось преодолеть трудный путь со множеством опасностей, чтобы Кая. На своем пути она встречает многих людей: волшебницу из домика с садом, лапландку и финку, принца с принцессой, маленькую разбойницу...Многие так или иначе Герде в ее нелегком путешествии.
Снежная Королева не хотела отпускать от себя Кая. Однако любовь Герды и ее доброе сердце растопили лед в сердце мальчика. У сказки счастливый конец: дети возвращаются домой, к своему садику с розами. Сказка "Снежная королева" учит нас тому, что любовь и верная дружба могут победить все, в том числе и злые чары.
1. Життєвий шлях
Народився Павло Тичина 27 (за іншими свідченнями — 23) січня 1891р. в с. Пісках, Чернігівської області, в сім’ї сільського дяка (він же — учитель у «школі грамоти»). Вчився спочатку в земській школі, потім у чернігівській бурсі (фактичною платою за це навчання були співи малого Павла в монастирському хорі, — у хлопця виявились чудові голос і слух), згодом — у місцевій духовній семінарії. Пізніше він знайомиться з славним земляком-чернігівцем — М. М. Коцюбинським, відвідує літературні «суботи» в його домі, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші, підтримує сердечні стосунки з старшим письменником аж до його смерті.
2. Творчість
Перші відомі нам вірші Тичини (з тих, що збереглися) датовані 1906 — 1908 pp., і серед них, ще геть «невстояних» і в формі, і в змісті, є така маленька перлина, як «Блакить мою душу овіяла». Перші публікації його поезій, як вже відзначалось, з’являються 1912р. в кількох тогочасних журналах («Літературно-науковий вістник», «Рідний край», «Українська хата»). Наступного року в київських періодичних виданнях публікується кілька його оповідань («На ріках вавілонських», «Спокуса», «Богословіє»), які засвідчили, що дар прозаїка теж не обминув молодого Тичину, хоч і не був розвинутий пізніше.
