1) Найголовнішого очима не побачиш. Треба цінувати те що у тебе вже є.
2)Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
Объяснение:
Самый заметный человек в доме барыни — дворник Герасим, мужик могучий, но глухонемой с рождения. Барыня привезла его из своей деревни, где Герасим считался лучшим работником. Выросший на земле, Герасим долго тосковал и с трудом привык к городской жизни. Обязанности свои он исполняет исправно — окрестные воришки обходят дом барыни стороной. Дворня тоже побаивается глухонемого, но Герасим их не трогает, считает за своих. Живёт он в отдельной каморке над кухней.
Проходит год. Барыня, имеющая неограниченную власть над дворней, решает женить своего башмачника Капитона Климова. Башмачник — горький пьяница, но барыня считает, что после свадьбы он остепенится. В жёны Капитону она выбирает робкую, забитую прачку Татьяну и поручает дворецкому Гавриле довести дело до свадьбы.
Татьяна, худенькая и белокурая двадцативосьмилетняя женщина, нравится Герасиму. Дворник неуклюже ухаживает за ней, защищает от издёвок и ждёт нового кафтана, чтобы в приличном виде прийти к барыне за разрешением жениться на Татьяне.
Гаврила долго раздумывает над проблемой: барыня жалует Герасима, но какой муж из глухонемого, да и решение своё хозяйка не переменит. Боится могучего дворника и «жених». Дворецкий втайне надеется, что барыня забудет о своей прихоти, как уже бывало не раз, однако мечтам его сбыться не дано — барыня спрашивает о свадьбе каждый день.
Наконец Гаврила вспоминает, что Герасим терпеть не может пьяных, и придумывает хитрость: подговаривает Татьяну притвориться хмельной и пройтись перед дворником. Хитрость удаётся — Герасим отказывается от Татьяны, и та выходит замуж за Капитона.
Проходит год. Капитон окончательно спивается, и барыня отправляет его с Татьяной в дальнюю деревню. Герасим дарит Татьяне красный платок, купленный для неё же год назад, и намеревается её проводить, но на полпути поворачивает назад.
Возвращаясь вдоль реки, Герасим видит в воде тонущего щенка, вылавливает его и относит в свою коморку. Дворник выхаживает собачонку, и та превращается в «очень ладную собачку испанской породы, с длинными ушами, пушистым хвостом в виде трубы и большими выразительными глазами» по имени Муму.
Подробнее - на -
