Яка відмінність фільма від повісті сіроманець

Образы помещиков играют важную роль на протяжении всего сюжетного развития поэмы. Пять помещиков , к которым заезжает Чичиков , появляются в определенном порядке,  обусловленном степенью оскудения. Они также «мертвые души». Образы помещиков индивидуализированы , что позволяет  обрисовать поместное дворянство  как особый социальный слой. Быт помещиков  обрисован с художественных  деталей , выявляющих сатирическую направленность изображения.      Вначале Чичиков посещает усадьбу Манилова. Несмотря на сладкое  убедительное приглашение Манилова , его деревня «немногих могла заманить своим местоположением» , и господский дом  стоял «на юру  одиночкой»,  и между серыми избами крестьян  не видно было зелени. Столь же ложная  «заманчивость» была видна и во внешнем облике  Манилова. Он блондин  с голубыми глазами,  улыбчивый и  «приятный». Но в действительности его обращение вселяет в собеседника «скуку смертельную». Ни дворня , ни крестьяне  не видят его поступков , только «прожекты»,  которые «так и оканчивались только одними словами». В его кабинете лежит  книга , но закладка в ней уже в течение двух лет на «14 странице». В доме мог бы быть достаток,  но   «чего-нибудь вечно недоставало». Под стать Манилову его жена , которую Чичиков «совершенно было не приметил». Маниловы совершенно всем довольны , счастливы,  но при этом  «пусто в кладовой»,  «воровка ключница»  ,«пьяницы слуги».    Манилов любит поразмышлять и помечтать , при этом даже о вещах,  полезных для крестьян. Но автор быстро рассеивает это первое впечатление и определяет настоящую цену  мечтательности Манилова. Его самодовольство  прикрывает внутреннюю пустоту и паразитизм. Его прожектерство (желание построить     через деревенский пруд каменный мост с лавками,  где продавались бы  товары,  нужные для крестьян )  было далеко от настоящих запросов жизни и реальных возможностей. О действительных нуждах крепостных Манилов не знал и не думал , «никогда не ездил на поля» , во всем соглашался с приказчиком. Гоголь демонстрирует полную не помещика к делу . Это выражалось в его неумении позаботиться даже о собственных нуждах.   Маниловщина  как социально-психологическая категория была открыта Гоголем , получившим большое значение  для понимания и оценки этого широко распространенного явления. Характеры, созданные Гоголем в поэме , разнообразно и разносторонне рисуют состояние дворянско-помещичьего класса  в крепостнической России . Это действительно мертвые души.  

сихологічний портрет Гарольда відображає настрої самого Байрона. Але цей образ — щось значно більше, ніж психологічний портрет самого поета. Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самоті він не шукає підтримки від когось, співчуття до себе. У песимізмі і розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після провалу французької революції 1789-1794 рр. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією, а також наслідком втрати віри у можливість здійснення царства розуму, про яке писали і провіщали просвітителі.

На початку твору поет дає характеристику розчарованому героєві. Чайльд Гарольд — юнак, пересичений всіма життєвими насолодами, несе в собі почуття туги й самоти, і бачить вихід тільки в забутті і навіть смерті.

Дивіться також

"Паломництво Чайльд Гарольда" (повний текст)

Біографія Джорджа Гордона Байрона

 

З розвитком поеми ідейний акцент зміщується із зображення Гарольда на зображення народів Південно-Східної Європи, які борються.

Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні картини вторгнення в Іспанію військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлу роль іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.

Байрон закликає іспанський народ до озброєної боротьби за свої національні права. Автор вітає партизанський рух в Албанії. З розвитком поеми ідея свободи в ній стає ведучою. З'являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають у поемі нової інтонації надії і бадьорості. Автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. Та ці описи тісно пов'язані з основною темою. Велична краса природи протистоїть потворності і убогості сучасного суспільного життя. Поет пише:

О, господи, какой здесь рай кругом!

Как небо одарило край счастливый!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Лишь человек рукою нечестивой

Рад портить все...

Байрон розмовляє із своїм народом його національною мовою, відмовляючись від умовностей і манірності "поетичної" мови класицистів.

Объяснение:

ось це прочитай і напиши