Герой повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море» Сантьяго — старий самотній рибалка, який протягом 84 днів виходив у море з однією думкою: спіймати рибину «на тисячу фунтів чистої ваги». 40 днів зі старим у море виходив його юний друг Маноліно, який любив, поважав Сантьяго, прислухався до слів старого, вчився не тільки вправно рибалити, а й думати про все, що оточує людину. Батьки хлопчика забороняли йому рибалити зі старим, бо вважали, що Сантьяго вже став справжнім невдахою, адже за останні дні він майже нічого не зловив, але рибалка вірив, що на 85-й день йому неодмінно пощастить. Він був упевнений в собі, вірив у свій досвід, фізичну силу.
Письменник не подає розгорнутої портретної характеристики Сантьяго. Він каже, що в рибалки «все було геть старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Очі людини — це дзеркало її душі, отже, душа рибалки була молодою, веселою, завзятою. Вона не схотіла миритися зі старістю, противилася немочі тіла.
На 85-й день Сантьяго вийшов у море один, без Маноліно, і піймав-таки величезну рибину, про яку так довго мріяв. Тепер рибалку непокоїла думка, як її приборкати і тим самим довести в першу чергу самому собі, що він ще чогось вартий, що він залишився справним рибалкою. Сантьяго розуміє, що в нього на гачку супротивник, якого буде важко подолати, але вірить у свою перемогу. Довгі дні точилася боротьба між благородною, сильною, спритною морською істотою і розумною, впертою людиною. Розум переміг: рибина геть виснажилася, і старий останнім зусиллям волі, майстерності убив свого супротивника. За все своє довге життя Сантьяго не бачив такої величезної рибини. Рибалка використав свій шанс, довів у першу чергу самому собі, що старе тіло ще повне снаги, життєвої енергії, що його зранені руки вправні, а голова ясна.
Двобій з рибиною було виграно, але на здобич рибалки вже чатували морські пірати — акули. Вони здалеку почули запах свіжої крові й ринулися по сліду, як гончі пси. Хижаки нахабно накинулися на здобич, відривали великі шматки ласого м'яса, зовсім незважаючи на старого рибалку. Сантьяго знову прийшлося вступити в двобій. Та акул було багато, місце однієї забитої займали інші ненажери, а рибалка був дуже далеко в морі. Він розумів, що, поки дістанеться берега, акули залишать від його здобичі тільки хребет, але до останнього не припиняв боротьби.
До краю виснажений, з розбитими руками, без здобичі старий рибалка пізно вночі причалив «до вузького клаптика ріні під стелями», сам виштовхнув човен з води, взяв щоглу на плечі й, тільки ступивши на тверду землю, зрозумів, як він стомився. А ранком біля човна зібралося багато рибалок. Вони захоплено розглядали кістяк величезної риби, який було прив'язано до човна. Це все, що залишили акули від здобичі старого.
Сантьяго прожив велике, сповнене тяжкої праці життя. Він був вправним рибалкою, але частіше його здобич діставалася чи то морським, чи то в людській подобі акулам, які були завжди поряд, і їхні «хижі, хряскотливі, всежерні щелепи», «вищир зубів» були готові ухопити все, що добував старий важкою, виснажливою працею.
Та попри все те. Сантьяго був щасливою людиною, адже до глибокої старості він зберіг молодечу силу в руках, здатність захоплюватися природою, любов до моря, повагу до братів-рибалок і захоплення спритністю та благородством морських істот.
Объяснение:
Образ и характеристика
Не по своей воле Мцыри оказался в монастыре. Маленьким ребенком он попал в плен. На тот момент ему было всего 6 лет. Русский генерал решил, что ему здесь будет лучше, даже не догадываясь, какой трагедией обернется его, как он считал, благородный поступок.
Дитя гор. Мцыри рожден на Кавказе. До шести лет прожил с семьей в ауле.
«Седой, незыблемый Кавказ… Мне тайный голос говорил, что некогда и я там жил…»
Образ отца остался в памяти до сих пор. Известно, что мужчина воевал.
«Мой отец? Он как живой в своей одежде боевой являлся мне, и помнил я кольчуги звон, и блеск ружья…»
Терпеливый. Горделивый. Будучи ребенком проявлял силу воли и стойкость характера. Терпел боль, когда болел, не издавая звука.
«Даже слабый стон из детских губ не вылетал, он знаком пищу отвергал и тихо, гордо умирал».
Воля манила, будоража воображение. Монастырская жизнь сродни плену. Душа рвалась из заточения. Эта жизнь не по нему. Он бы все на свете отдал за пару минуток проведенных с родными.
«Я мало жил, и жил в плену. Таких две жизни за одну, но только полную тревог я променял бы, если б мог…»
Любит природу. Дни, проведенные на воле, запомнятся навсегда. Они самые счастливые. Он восхищался природой. Ловил звуки, понимая их, чувствовал красоту, гармонию. Среди людского общества ему это не удалось сделать. Общение с ней заглушить тоску по родному аулу. Стихия для него родственная душа.
«Как брат, обняться с бурей был бы рад».
Целеустремленный. Мечта сбежать из заточения зрела давненько.
«Давным-давно задумал я взглянуть на дальние поля. Узнать, прекрасна ли земля. Узнать, для воли иль тюрьмы на этот свет родимся мы».
Юноша ожидал подходящего случая. Этим случаем стал день, когда началась страшная буря. Ради свободы он готов на все: преодолевать трудности, бороться со стихией, терпеть голод, жажду, палящий зной. Даже девушка, встреченная им у водоема, не смогла нарушить его планы, хотя герой явно к ней испытывал симпатию. Огонек сакли, где она жила манил его, но Мцыри отбросил подальше мысль заглянуть внутрь, помня какую цель преследует и ради чего. Он предпочел любви долгожданную свободу. Оказавшись перед выбором не поддался искушению.
Бесстрашный. В смертельной схватке с хищником он проявил себя настоящим героем. Зная, что силы неравны, вступил в борьбу с диким зверем. Раны, полученные в бою, не смогли остановить юношу. Он упорно двигался вперед. Дорогу не знал, обессилев.
«Ко мне он кинулся на грудь, но в горло я успел воткнуть и там два раза повернуть мое ружье…Он завыл».
Одинокий. Угрюм по жизни. Жизнь взаперти сделала его таким нелюдимым. Он отвык от общения. Люди для него являлись чужаками.
«Я сам, как зверь, был чужд людей». «Угрюм и одинок, грозой оторванный листок…»
Жажда самопознания. Мцыри жаждал познать себя. Осуществить задуманное удалось, оказавшись на воле.
«Ты хочешь знать, что делал я на воле? Жил – и жизнь моя без этих трех блаженных дней была б печальней и мрачней бессильной старости твоей»
Мцыри не удалось обнять родных. На смертном одре, он нисколько не раскаивался в совершенном поступке. Юноша был абсолютно уверен, что действовал правильно. Последние слова похоронить в саду, подальше от ненавистных стен. Это подтверждает, что он не собирался изменять убеждения и свои принципы.
«Сияньем голубого дня упьюся я в последний раз. Оттуда виден и Кавказ! Быть может, он с своих высот привет прощальный мне пришлет, пришлет с прохладным ветерком…»
Объяснение:
