Кожній людині властиве бажання пізнавати світ, відкривати для себе таємниці минулого та довідуватися про події сивої давнини. Та звідки ж потрібно черпати знання про минувшину, щоб отримувати не лише цікаву, а й корисну інформацію? Звичайно ж, тут нам стане в нагоді український фольклор.
Усна народна творчість — це невичерпне джерело мудрості, що проросло своїм корінням крізь призму віків і здатне відкрити нам найвеличніші сторінки української історії. На мою думку, саме за до балад та народних пісень можна якнайширше змалювати та описати будь-яку життєву подію, а саме побутову, духовну, суспільну тощо. Твір «Бондарівна» є яскравим прикладом історичної балади. У ній розкрито події середини 18 століття за участю магната Миколи Потоцького (у тексті твору — пан Каньовський) та гордої дівчини Бондарівни. Волелюбність та гострий розум не дозволили красуні терпіти знущання та аморальну поведінку з боку пана: «Ой волію ж я, пане Каньовський, в сирій землі гнити, ніж з тобою поневолі на цім світі жити». Вона почала чинити опір, за що заплатила власним життям. Трагедія жіночої долі є твердженням того, що подібне явище не було поодиноким випадком, тобто багато людей свого часу потерпало від панського свавілля. Балади є актуальними в наші дні завдяки своєму пізнавальному та естетичному значенню. Вони насичують наше уявлення про минуле народу, збагачують розуміння соціальних проблем та людських взаємин, що формувалися впродовж століть.
Про героїчне минуле наших пращурів ми можемо дізнатися з історичних пісень, у яких висловлюється ставлення народу до історичних подій та видатних діячів. Наприклад, у пісні «Ой Морозе, Морозенку» описано подвиг козацького ватажка, народного улюбленця зі славного роду Морозів, у боротьбі проти татар, його любов до Батьківщини й готовність до самопожертви заради її свободи, мужність і силу українських визволителів. Найбільше мене вражає те, що з декількох рядків цієї пісні лунає відгомін страшної битви, що забрала життя тисяч звитяжних воїнів, серед яких був відважний Морозенко. Але подвиг його не забули й досі, увічнивши в народному слові. Ніби пророцтвом були останні рядки пісні:
І поки над білим світом
Світить сонце буде, -
Твої думи, твої пісні
Не забудуть люди.
Микола Гоголь казав: «Народні пісні для України — все: і поезія, й історія, і батьківська могила. Пісні ці — народний літопис, живий яскравий, сповнений барв, істини, який розкриває все життя народу». Я погоджуюся з цим висловлюванням, адже усна народна творчість, у тому числі й пісенна, є шляхом до пізнання історії українського народу, його культурної спадщини, героїчного минулого та ліричної душі.
