Какие средства художественной выразительности есть в стихотворении твардовского памяти матери прощаемся мы с матерями задолго до крайнего срока — ещё в нашей юности ранней, ещё у родного порога; когда нам платочки, носочки уложат их добрые руки, а мы, опасаясь отсрочки, к назначенной рвёмся разлуке. разлука ещё безусловней для них наступает попозже, когда мы о воле сыновней спешим известить их по почте. и карточки им посылая каких-то девчонок безвестных, от щедрой души позволяем заочно любить их невесток. а там — за невестками — внуки… и вдруг назовёт телеграмма для самой последней разлуки ту старую бабушку мамой.

1 день. В один из осенних дней тринадцатилетний Васютка Шадрин, взяв ружьё, краюшку хлеба и спички, пошёл в тайгу за кедровыми орешками. В кедровнике он подстрелил глухаря, погнался за раненой птицей и заблудился. Проплутав до вечера и отчаявшись найти дорогу домой, Васютка развёл костёр, испёк глухаря, поел, затушил костёр и, набросав на него хвойных веток, улёгся спать
2 день.  С утра Васютка взобрался на высокое дерево, чтобы разглядеть среди зелёной хвойной тайги жёлтую полоску лиственных деревьев, потому что вспомнил рассказы охотников и рыболовов о том, что лиственные деревья растут вдоль ручьёв и рек, а по ним можно выйти к Енисею, где обязательно встретишь людей. Но вокруг была густая зелёная тайга. Набрав кедровых орехов, мальчик решил идти на север к тундре, до которой было около 100 километров, тогда как на юг тайга простиралась на тысячи. К вечеру Васютка вышел к желтеющим берёзкам и осиннику, которые привели его к озеру, в котором он увидел много речной, а не озёрной рыбы, что его удивило и привело к догадке, что озеро проточное. Застрелив 3-х уток, Васютка выловил двух, испёк их в костре и устроился на ночлег. Перед тем как заснуть, мальчик вспомнил дом, родных, школу, друзей, учительницу Ольгу Фёдоровну, которая ругала его за курение.
3 день. Утром Васютка убедился, что озеро действительно проточное, так как третью застреленную и невыловленную им утку течением отнесло к протоке. Обходя озеро, мальчик нашёл вытекающую из него речку и очень обрадовался, поняв, что по её берегу, выйдет к Енисею. Но тут начался дождь. Пришлось Васютке долго сидеть под разлапистой пихтой от дождя, где он и заночевал.

ДЖОНАТАН СВІФТ

(1667-1745)

Англійський сатирик, церковний діяч, публіцист, поет і письменник Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 року в Дубліні в англійській родині. Батько Свіфта не дожив до народження сина, мати через деякий час назавжди від'їжджає до Англії і Джонатана виховує його дядько, Годвін Свіфт, відомий дублінський адвокат. Свіфт здобув хорошу освіту — спочатку в школі графства Кілкені (1673-1681), потім у дублінському Трініті-коледжі (1682-1688), де йому присудили ступінь бакалавра мистецтв у 1686 році.

Вибух насилля, що стався в Ірландії 1689 року, змусив Свіфта шукати притулок в Англії. До кінця того ж року Свіфт став секретарем сера Уільяма Темпла, дипломата у відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт залишався на цій посаді до загибелі сера Уільяма в січні 1699 року. Це були чи не найкращі часи в житті Свіфта: він мав можливість досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла; саме тут, у Мур-Парку, починається самостійна поетична діяльність Свіфта; 1692 року йому присуджують ступінь магістра мистецтв в Оксфорді; нарешті, маєток Темпла стає основою сімейного щастя Свіфта (письменник-початківець знайомиться з Естер Джонсон, падчеркою управителя Мур-Парку, яка спочатку була його ученицею, а згодом стала дружиною).

У 1695 році Свіфт був висвячений у сан священика англіканської церкви й упродовж наступного року служив у Кілруті, на півночі Ірландії. Опинившись у центрі релігійних чвар, Свіфт починає писати один з відомих сатиричних творів — памфлет "Казка бочки", робота над яким тривала кілька років. "Казка бочки" вийшла у світ 1704 року без вказівки на ім'я автора, зчинивши галас довкола себе. Свіфт зажив слави дотепника, після того як його авторство було розкрито. В образах трьох братів — Петра, Мартина й Джека — автор піддає нищівній критиці три гілки християнства — католицьку, англіканську та пуританську.

У 1696 році письменник повертається до Мур-Парку, де пише сатиру "Битва книг". Твір був присвячений дискусії між прибічниками "давніх і нових книг", в якій на боці "давніх" брав участь і Темпл. Свіфт у сатирі виступає проти канонізації античної спадщини, але за його творче використання (передусім для подальшого розвитку сучасної англійської літератури).

Після смерті Темпла 1699 року Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь доктора богослів'я.

Його літературна популярність стала ще більшою після виходу серії нарисів "Папери Бікерстафа" (1708 — 1709), в яких він висміював якогось Джона Патріджа, що складав щорічний астрологічний альманах. Образ екстравагантного джентльмена Ісака Бікерстафа настільки припав до душі читачам, що близький до вігів есеїст Річард Стіл почав видавати від імені Бікерстафа повчально-сатиричний журнал "Бовтун" (1709). Свіфт співпрацював у цьому журналі, виступав і як прозаїк, і як поет.

Через деякий час Свіфт, уже відомий політичний письменник, відходить від вігів і зближується з членами торійського кабінету, навіть кілька місяців (1710 — 1711) видає торійський журнал "Екзамінер". З вересня 1710 по червень 1713 року Свіфт перебуває в Лондоні. У цей час і розгорнулась його діяльність як торійського публіциста. У сфері літературних зв'язків найбільше значення мав невеликий гурток "Клуб Мартіна Скліблеруса (Писаки)". Докладні відомості про політичні й літературні події Лондона того часу дійшли до нас у листах Свіфта, які після його загибелі дістали назву "Щоденник для Стелли" й були адресовані другу всього його життя — Естер Джонсон.