майже в кожному художньому творі є присутнім любов і дружба. порию здається, що без цих двох почуттів добуток буде неповним: воно розповідає про людей, про взаємини між людьми, і неможливо писати тільки про ненависть, не говорячи про любов. ненависть — теж любов, тільки з негативним зарядом. а говорячи про ворожнечу, не можна не протиставити їй дружбу. не знаючи зла, не довідаєшся, що таке добро
споконвіків людство задавало собі питання: що таке любов. але жоден з мудреців не дав на нього вичерпної відповіді. так це й неможливо. кожний повинен відповісти на це питання сам. поети, письменники в усі століття писали про любов. любов — це вічна, невичерпна тема. трубадури, лицарі… пушкіна, лермонтов, блок, єсенін — при цих іменах пригадуються прекрасні рядки, написані олюбви.
за століття було розказано про різні види любові: любов — страждання (пушкіна. «євгеній онєгін» і «я вас любив…»), любов — жертва (соня в романі л. н. толстого «війна й мир»), любов — гра, любов — нудьга (все це в лермонтовского печорина). любов з великої букви (булгаков «майстер і маргарита»). цей список можна продовжувати й доповнюватися
любов — саме незвичайне, загадкове почуття; воно приходить зненацька й іде раптово. по — моєму, дуже точно сказав м. а. булгаков, вклавши ці слова у вуста майстра: «любов вискочила перед нами, як з — під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох. так вражає блискавка. так вражає фінський ніж! » скільки вже написано про любов, скільки ще напишуть! про неї можна говорити нескінченно, але формули любові немає.
дружба теж малозрозуміле, загадкове почуття. іноді із дружби народжується любов. чому ж ми дружимо із цим, а не з тим? два чоловіки, знаходячи загальну мову, спільні нтерес, думки, переживання, мимоволі зближаються. але буває й так, що дружать люди, абсолютно різні, такі, як євгеній базарів і аркадій кірсанов. читаючи роман тургенєва «батьки й діти», я задавала собі питання: «що їх зв’язує? що поєднує? » відповідь мені підказала вчителька фізики: разнозаряженные частки притягаються. протилежності сходяться. підтвердженням тому — євгеній і аркадій, микола ростов і борис друбецкой.
чомусь майже не пишуть про дружбу між чоловіком і жінкою. може, уважають це неможливим? лише в и. єфремова я зустріла таку дружбу, і те в романі «таїс афінська», що розповідає про древню грецію. таїс, знаменита гетера, мала багато шанувальників. вона любила лише одного — олександра македонського, але інші ставали її друзями, готовими вмерти за неї.
про жіночу дружбу написано ледве більше. якщо жінки не суперниці, то вони спільниці — так можна зрозуміти майже всі добутки. напевно, це тому, що більшість авторів — чоловіка. лише в л. н. толстого я знайшла приклад справжньої відданості дружбі. князівна марья, незважаючи на те що їй самої дуже сподобався анатоль курагин, відмовляється від нього, довідавшись, що в нього закохана т — 11е bourienne, її подруга
іноді, перечитуючи толстого, пушкіна або булгакова, я заздрю, по — гарному заздрю деяким героям: вони радуються, люблять, . іноді мені здається, що я не зможу так. я не любила (те, що було, було лише захопленням) і не вмію ненавидіти. у мене не відносини з дівчинами: вони бачать у мені небезпечну суперницю. єдина моя подруга — жінка — моя мама.
