Олівер Баррет навчається в Гарварді й має в навчальному закладі практично найкращу успішність. Походить він з дуже заможної сім’ї аристократів. Він любить ходити до бібліотеки Редкліффського коледжу, де і знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — Дженніфер Кавіллері. Дівчина з простої родини переселенців, навчається в Редкліффському коледжі. Не зважаючи на абсолютно різний соціальний статус, ці двоє молодих людей стають парою.
Коли навчання в коледжі лишилося позаду, закохані приймають рішення взяти шлюб, хоча батько Олівера не дає благословення на такий союз. Він ставить синові ультиматум: якщо він одружиться, то не отримає жодних коштів від нього. Син зробив, як вважав за потрібне.
Весільна церемонія скромна, проте повна тепла, веселощів та кохання. Не маючи ніякого фінансового підґрунтя для майбутнього життя, молодята працюють на різній, зовсім не престижній, роботі.
Дженні влаштовується викладати до приватної школи, але заробітна плата там невисока. Живуть чоловік та жінка в убогій квартирці, яка є їм доступною за коштами. Вони відмовляють собі абсолютно в усьому, проте їхні стосунки стають все міцнішими, а кохання тільки розпалюється.
Після отримання диплома Олівер отримує багато пропозицій щодо працевлаштування, оскільки він один з трьох найкращих студентів навчального закладу. Та кілька за на роботу він відхиляє, оскільки шукає місце, на якому відразу буде отримувати гідну зарплатню, аби забезпечити безбідне життя для Дженні. Він починає працювати в хорошій юридичній конторі в місті Нью-Йорк. Життя налагоджується, любов між чоловіком та жінкою ще більш зміцніла. Вони вже готові до народження дитини та мріють про маленького сина, та Дженні не вдається завагітніти. Вони звертаються до лікарів, аби дізнатися причину цього. Чоловік та жінка проходять обстеження, і Олівера повідомляють, що його дружина має невиліковні форму лейкемії й невдовзі помре.
Олівер послухав пораду медиків та робив вигляд, що нічого не сталося, не повідомляючи Дженні про її стан, проте скоро її самопочуття погіршилося і їй все розповіли. Часу лишилося зовсім мало…
Для полегшення стану хворої дружини Олівер просить грошей у батька, з яким багато часу не спілкувався. Проте він не каже правду про те, на які цілі взяв кошти. Вже перебуваючи на лікарняному ліжку, жінка обговорює зі своїм батьком процедуру поховання. Потім залишається наодинці з чоловіком та звертається до нього з проханням налагодити стосунки з батьком, а ще бути з нею до останньої миті та не винуватити себе в тому, що має статися і неодмінно станеться…
Коли батько Олівера зрозумів для чого його син брав у нього гроші, то відразу вирушив у Нью-Йорк. Він приїхав відразу після смерті Дженні. В лікарняних стінах батько та син помирилися.
Трагедия Печорина-это скука.Ему всё кажется скучным из-за чего он постоянно меняет мета жительства и людей которых он знает.Он заводит новые знакомства,но уже сразу,как только добивается своего старается забыть человека.Все люди находят что-то за что они держаться в этой жизни,чего не хотят терять, но Печёрин далеко не "все". Он ищет и ищет,и даже если и найдёт ,все равно его не оценит, так как не умеет ничего ценить.
Даже с Бэлой, где у них были взаимные отношения, верный друг и любимое занятие, Григория Печорина все равно одолела грусть, скука и апатия.
Он бросил всё,что любил о вновь отправился в поиски чего-то "нового".
Его трагизм объясняется тем, что он относится равнодушно к окружающим людям. Он был безразличен к Максиму Максимычу, когда не стал с ним разговаривать после долгой разлуки. Его верный друг был рад встречи, соскучился по другу. Но Печорин был равнодушен к разговору с ним.
Григорий Печорин – истинный герой нашего времени, который не оценить людей по – достоинству, в бесконечных поисках себя и любимого дела. Такие люди были,есть и будут всегда.
Объяснение:
Это сочинение я сама писала,когда мы год назад проходили это произведение , удачи ;)
