Дитинство поета було важким, хоча й благополучним.З тісної селянської хати виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні.У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...
Та жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики. Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі.ова.
Героями творів Малишка є "хлібороби й сівач робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів. Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились "Україна в огні" О. Довженка, "Слово про рідну матір" та "Жага" М. Рильського, "Любіть Україну" В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – "Україно моя". Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію "Червоновишневі зорі віщують погожий схід...", де інтимне "ти може, мене й забула: не бачила стільки літ..." – тісно переплелося із суворо-солдатським: "Друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач". Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт.
ответ:
одного ранку будда бродив на самоті по берегу райського лотосового ставка. він зупинився в роздумах і раптом побачив все, що творилося на дні лотосові ставка, що доходило до самих надр пекла. там, внизу, товпилося безліч грішників. погляд будди впав на одного з них. звали його кандата, і був він страшним розбійником: вбивав, грабував, підпалював, але він зробив одну добру справу. якось в гущавині лісу він мало не наступив на крихітного павучка, але в останню мить йому стало шкода тваринки і він прибрав ногу. будда захотів винагородити розбійника за добру справу і врятувати його з безодні пекла. побачивши райського павучка, будда «підвісив прекрасну срібну нитку до зеленого, як нефрит, листу лотоса» і опустив її кінець у воду. павутинка стала спускатися вниз, поки не досягла глибин пекла, де кандата разом з іншими грішниками терпів люті муки в озері крові.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
объяснение:
