Стояв дивний день напередодні Пасхи, ясний, теплий. Діти могли грати скільки завгодно. На вулиці було дуже гарно. Шимек почував себе напрочуд легко, йому здавалося, що за спиною виросли крила і він зараз здійметься у височінь і полетить. Усе подвір'я явилося в новому вигляді. Подвір'я — замок, дім — палац, він — принц, Бузя — принцеса. Колоди, звалені біля дому,— це кедри й буки, які згадуються в "Пісні пісень". Бузя, яка вже втомилася від гри, запитала: "До якого ж це часу?" — "Поки не згасне світило дня і не щезнуть тіні з землі",— відповів їй Шимек словами із "Пісні пісень".
Його заповітним бажанням було піднятися з Бузею у височінь до самих хмар й полетіти за океан до країни карликів, нащадків богатирів царя Давида.
Найбільша радість для Шимека — уночі під Пасху відправиться з батьком до синагоги...
День пролетів, згасло сонце, кинувши останній погляд на Бузю. Шимек розповідав про те, як він летить піднебессям, спускається з вершини, йде лісом, перепливає струмок, щоб врятувати прекрасну царівну, яку вкрали з-під вінця, зачарували й посадили до кришталевого замку. "Ти повинен її звільнити? " — "А хто ж?" — "Не треба летіти так далеко. Послухай мене, не треба". Зачарований Шимек оглянувся на зачаровану принцесу, яка злилася з чарівним пасхальним вечором. Йому здавалося, що вона звертається до нього словами з "Пісні пісень": "Біжи, коханий мій, будь схожий на серну чи молодого оленя на горах бальзамічних..."
Объяснение:
