У ХІХ ст. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були у складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мадяри, валахи (молдавани). Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.
Творчество Владимира Набокова произвело на меня глубокое впечатление. Блестящий русский писатель XX в., долго не признаваемый у себя на родине, он обрел славу и почитание за границей. Произведения Набокова носят психологическую “окраску”. Набоков воспринимал действительность по-особому, не как литераторы старшего поколения, он не столько писатель, сколько стилист, мастер языка Отсюда — необыкновенная оригинальность его рассказов, повестей, романов, которые оказывают на читателя настолько сильное воздействие, что даже спустя значительное время после прочтения в памяти остаются образы главных героев, сюжет и неповторимая обстановка — неясная, данная как бы сквозь туманную дымку.
Все восемь русскоязычных романов (“Защита Лужина”, “Приглашение на казнь”, “Машенька”, “Король, дама, валет”, “Подвиг” и др.) посвящены поискам утраченного идеального мира, рая. Романы представляют собой своеобразный цикл — один может пояснить другой. Однако герои везде разные: различны их увлечения,
