“Пурпурові вітрила” характеристика Лонгрена Лонгрен – герой повісті «Пурпурові вітрила», колишній моряк, батько Ассоль. Лонгрен колись був матросом на величезному бригу. Він віддав десять років улюбленій службі, але після смерті дружини змушений був піти, так як у нього на вихованні залишилася маленька дочка. Обставини смерті дружини не залишали його в спокої. Одного разу під час його чергової тривалої відсутності у Мері закінчилися гроші, так як вона все витратила на лікування після важких пологів. Коли вона звернулася за до до власника трактиру Меннерса, той обіцяв до але тільки за любов. Тоді Мері вирішила поїхати в місто і заставити обручку, але по дорозі застудилася і незабаром померла. Лонгрен по натурі був досить замкнутим і неговірким, а після смерті Мері і зовсім став відлюдним. Односельці його не любили і цуралися, особливо після одного випадку. Коли шинкар Меннерс вийшов у море на своєму човні, його штормом віднесло в згубні простори, Лонгрен все бачив, але й пальцем не поворухнули, щоб до йому. Лонгрен був дуже турботливим і люблячим батьком. Заради Ассоль він працював не покладаючи рук, майстрував іграшки для міських магазинів. Коли іграшки вже не розкуповували, він вирішив знову виходити в море. Спочатку рибалив, а потім пішов служити на поштовому пароплаві. І незважаючи на ставлення до нього людей, Лонгрен умів любити, чого, на його думку, не вміли жителі Каперни.
Объяснение:
Кинополотно, словно сотканное из цветных лоскутков народного эпоса, навеки запечатлевшее печальный, глубокий и несколько наивный мир сельского жителя Прикарпатья Иванки, потерявшего родных и свою единственную любовь. Эта внутренняя боль остается с Иванкой неразлучно, любовь к возлюбленной со временем не ослабевает, органично питая все поступки и происходящее вокруг, однако не отравляя реальность, но придавая смысл всему происходящему. Бесполезно усердно, как мне кажется, искать в фильме Параджанова готовые цитаты откуда либо, ибо он снял саму жизнь, органично вплетающую сакральное и земное, светлое и темное, берущее все это из неведанных горных источников, питающих саму землю. Это красивейший сон, под звуки дождя, тумана, свирели и трембита, в местах где поют настоящие песни...
Режиссер использует точно локализованный звук, цвет, свет, для создания бесподобной атмосферы затянутого навеки дня. Удивительно, как схожи эти методы, скажем, с интеллектуальными и духовными поисками Тарковского, однако и сколько чувствуется различия между ними: один летал в небе, как орел, пытаясь увидеть этот мир, как его видит Господь, стараясь понять высоту человека, в его идеале, второй, оставаясь на земле и вырвав свое сердце, пошел к людям...Оба сделали одно большое дело. Шедевр.
Объяснение:
