Белая цапля
Как-то раз, я с семьей поехала в лес, на пикник. Было это в июне месяце. Лес красивый, везде растут землянички, трава густая-густая. Решила прогуляться, пока папа готовил нам обед немного, воздух чистый, птички поют. Красота! Оказывается, недалеко от места где мы остановились было болото. Думаю себе, постаю наверное, понаблюдаю. Жду долго. Уже решила уходить, как вдруг что-то белоснеежное с небес опускается на землю. Приглядываюсь и вижу - это же цапля. Длинные ноги, Оранжевый длинный клюв. А крылья... Белые-белые, как снег. Решила сбегать за фотоаппаратом. Никогда я не бегала так быстро - так захотелось запечатлить эту птицу! Возвращаюсь, а ее нет. Улетела... Я не успела... Сразу испортилось настроение. Но все-таки решила подождать немного - вдруг, вернется. Я не ошиблась. Цаля вернулась, да не сама. Рядышком была такая же но чуть серее птичка. Опустились к воде, подняли ножку и начали обниматся по-птичьи. Как мило! Я взяла фотоаппарат и сфотографировала этиих милых созданий.
Вернувшись, я показала родителям снимок. Им понравилось.
Леся Українка… Під цим іменем ми знаємо доньку досить відомої української дитячої письменниці Олени Пчілки, Ларису Косач-Квітку. Хто ж вона, ця тендітна дівчина з сумними очима? Леся була і поетесою, і драматургом, і публіцистом. А ще вона мала великий дар музиканта. Та тяжка хвороба – туберкульоз кісток – стала на заваді тому, щоб дівчина обрала музику справою свого життя. Дуже важко було дівчині прощатися з музикою, та вибору вона не мала. Саме про це пише Леся у вірші «До мого фортепіано»:
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
Леся Українка не могла відвідувати школу, адже хвороба часто не давала їй навіть піднятися з ліжка. Та, не дивлячись на це, дівчина стала високоерудованою людиною, самостійно вивчила більше десяти мов. Леся ніколи не здавалася. Вона обрала собі шлях, яким йшов Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко – шлях поета-борця, поета-пророка. Недарма у своїй творчості вона постійно перебувала у пошуках ідеалу борця за народне щастя. Леся з повагою ставилася до сильних духом, гордих та цілеспрямованих людей. Вона не визнавала слабкодухості, вважала, що у того, хто веде за собою народ, немає права на поразку. Її герої різні, але їх об`єднує саме ця риса.
У багатьох віршах Лесі Українки йдеться саме про боротьбу народу за національну гідність та волю. Візьмемо, наприклад, поезію «Досвітні вогні». Мені здається, що цей вірш схожий на поезію І. Франка «Каменярі». Леся показує в алегоричному образі вогнів передову прогресивну думку. І хоча ще сплять промені сонця, та вже горять досвітні вогні, засвічені руками робітників.
Леся щиро вірить у майбутнє свого народу, у те, що він не скориться та підніметься нарешті з колін. Мене вражають герої поезії «Досвітні вогні», що «сіють квітки на морозі», адже саме вони завдяки своїй силі духу та безстрашності проклали стежку у наше сучасне життя.
Сама ж поетеса також не збиралася покладатися на волю обставин. Не дивлячись на страшну хворобу, вона продовжувала жити і творити. Власне життя Леся Українка не може відділити від життя свого народу – саме для нього вона дихає і пише. Але як же складно було їй це робити:
Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні…
Саме праця і вічна боротьба супроводжували Лесю Українку все життя. Можливо, саме тому Іван Франко назвав її наймужнішим поетом України. У наш час люди не хочуть боротися – сидять і чекають, доки стане краще. Часто навіть молодь жаліється, що немає роботи, мало платять… А щоб щось змінити – діяти нікому не хочеться. Але ж з неба нічого не падає! І щоб чогось досягти, треба багато і наполегливо працювати. Життя Лесі Українки – яскравий приклад цьому!
