ответ:Васина мама
умерла, а отец,поглощенный горем , перестал обращать внимание на сына.
Васе казалось, что отец перестал любить его . мальчик старался как можно
раньше убежать из дома , чтобы отец не видел его. Все стали считать
Васю негодным мальчишкой, и отец тоже привык к этой мысли.Если
бы Вася не познакомился с Валиком, Марусей и Тыбурцием, он бы никогда
так бы и не поладил с отцом. А благодаря им разрушился барьер между
Васей и отцом, Валик всегда говорил Васе, что отец его любит. Тыбурций,
когда умерла Маруся пришёл к отцу вернуть куклу и по разрешения
отца попрощатся с Марусей. Мне кажется именно в момент разговора с
Тыбурцием, сердце отца растопилось и он увидел своего сына с совершенно
иной, хорошей стороны.Потому что надо не иметь сердца,
чтобы судить нищего ребёнка за то, что он своровал булочку. Ведь Маруся
была больна и чтобы хоть чем то её порадовать, Валик пытался сделать всё
возможное.Вася знал, что его можетждать большое наказание
от отца, но жизнь Маруси была ему дороже этого, поэтому он взял куклу
несмотря ни на что. Это поступок взрослого человека, который знает на
что он идёт и отвечает за свои поступки.е)Вася часто
ходил на могилу Марусе со своим отцом. Они друг другу,
поддерживали и Васе от этого становилось хорошо и светло. Он
почувствовал ту любовь отца, которой ему так не хватало ранее.
Объяснение:
Розробки уроків
Підручники
Відео
Атласи
Реферати
Книги
Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Слоньовська
КИЇВСЬКІ НЕОКЛАСИКИ І МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ
Невелику групу українських літераторів-модерністів 1920-х рр. назвали неокласиками. Ці київські письменники не виголошували ідейно-естетичних маніфестів, але протистояли народництву й романтизму, не сприймали масової «пролетарської» культури, зразком для них стало мистецтво минулих епох. Серед неокласиків були перекладачі, поети, філігранні майстри сонетів, а також науковці-філологи, які прагнули дати нове життя античним темам, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній тематиці й проблематиці.
Київські неокласики - стильова течія в українській літературі початку ХХ ст., група українських письменників-модерністів, які відмежовувалися від «пролетарської» культури і були прихильниками класичного мистецтва минулих епох. Її представники переосмислювали античні теми, сюжети й образи, проголошували культ «чистого мистецтва», оспівували земні насолоди. У середині XX ст. творчість неокласиків мала вплив на українських «шістдесятників», зокрема Ліну Костенко, яка часто послуговується античними сюжетами у віршах і драматичних поемах.
До неокласиків сучасні літературознавці здебільшого зараховують п'ятьох письменників: Миколу Зерова, Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича, Юрія Клена (Освальда Бургардта), Максима Рильського, хоча дехто додає Віктора Петрова та Михайла Могилянського. В еміграції традиції неокласиків продовжували Володимир Державин і молодший брат Миколи Зерова, відомий як Михайло Орест. Поетів-неокласиків іще називали «гроном п'ятірним», за поетичним висловом М. Драй-Хмари, який у заключних рядках сонета «Лебеді» писав:
О гроно п'ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій
переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
У тодішньому строкатому літературному середовищі неокласики вирізнялися високою освіченістю. Лідером серед них був Микола Зеров, професор літератури Київського університету, співробітник Академії наук. Навіть в ув'язненні на Соловках у комірчині сторожа М. Зеров перекладав та писав історико-літературні розвідки. За свідченнями, там він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія, але рукопис перекладу зник чи зумисно був знищений табірним начальством.
Усі неокласики чудово розумілися на здобутках світової літератури, були компетентними у таких літературознавчих питаннях і проблемах творчості, про які члени інших угруповань навіть уявлення не мали, а тому «гроно п'ятірне» могло зробити особливий внесок в українську літературу, якби не було ліквідоване владою.
