Яке враження справила вас європейська поезія першої половини 20 ст у 2 часа не могу ответить,умоляю

Конфликт начинается в момент, когда дед еще не пил спиртного. Он пришел с внуком домой, и можно предположить с высокой степенью достоверности, что никогда бы не позволил себе «употреблять» в присутствии мальчика. По телевизору идет фильм, его смотрят приехавшие родственники и еще один гость, член семьи, муж тети мальчика, посетивший дом, очевидно, впервые. Из последовавших реплик уже пьяного деда можно понять, что он был обижен тем, что к столу его не пригласили. В трезвом виде он вида не подал, но от замечания по поводу манеры актера, снимавшегося в фильме, держать топор не удержался. В этом весь Шукшин. «Критики», краткое содержание этого рассказа и его название в совокупности наводят на мысль о том, что автор имел в виду не только деда и внука. За второстепенными на вид персонажами также очень интересно наблюдать. Они тоже критики.
Самый яркий, помимо деда и внука, герой повествования – тот самый муж сестры матери мальчика. Он ведет себя непринужденно, считая, видимо, свое положение наиболее высоким среди всех присутствующих, не говоря уже о престарелом хозяине дома и малолетнем мальчишке. Мужчина все время улыбается, а за интонациями (в этом проявилось настоящее мастерство автора) проглядывается снисходительность. Добрый человек не стал бы провоцировать пожилого плотника, втягивая его в заведомо конфликтную ситуацию. Он переспрашивает старика о причине недовольства, хотя тот достаточно четко обозначил ее словами «Так не бывает». Он заранее торжествует победу собственного интеллекта. Возможно, таких по-столичному вежливых негодяев видел в редакциях и чиновничьих кабинетах сам Василий Шукшин. Критики, главные герои идеологического фронта, готовые стереть в порошок неугодного автора, пишущего «типичное не то», персонифицировались в этом персонаже.
Интересным представляется и поведение сына самого старшего по возрасту персонажа рассказа, а также сестры его жены, очевидно бывшей. Может быть, и в честь них назвал свой рассказ Шукшин «Критики»? Краткое содержание разговора, произошедшего перед телевизором до и после меткого броска сапога, говорят в пользу такой версии. Сначала отец, пытаясь угодить «дорогому гостю», одновременно старается избежать конфликта, но неудачно. Дед понимает реплики своего сына как сомнения в собственной компетенции в плотницком деле. Ему кажется, что его называют дураком, хотя слова этого никто не произносит. Именно это оскорбление и заставляет пожилого человека покинуть дом и отправиться в ближайшую распивочную. После перехода конфликта в «горячую» стадию отец многократно повторяет совершенно неуместное слово «удосужил», что выдает его растерянность, не мешающую, однако, бодро связывать старику руки.
Есть еще один персонаж, которым богат рассказ «Критики». Шукшина явно волнует безразличие гостьи, а именно сестры матери мальчика, бывшей супруги его отца. Она, по всей видимости, после своего удачного замужества (по снисходительным интонациям ее избранника можно предположить, что он какой-то начальник, и угадывается по упоминанию «пишущих на студии», что на телевидении) ощутила повышение собственного социального статуса. Тетка снисходительно объясняет старику свое видение роли искусства и его условностей, совершенно не заботясь о том, понимает ли он ее. Ей не важно, правильно ли держит топор актер, а для деда это имеет больше значение. Но и мнение пожилого плотника для нее безразлично.
Время описанных событий можно установить с точностью до календарного года, об этом позаботился Василий Шукшин. Анализ рассказа «Критики» прямо указывает на дату. Дед, согласно протоколу, родился в 1890-м, ему 73. Итак, дело происходит в 1963 году. Вообще, о старшем «критике» можно узнать немало, несмотря на краткость произведения. Понятно, что вся его трудовая карьера в колхозе, этим объясняется скудность пенсии.

1 б 2б 3в 4а 5а 6в 7б 8а

9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів

Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.

На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло

Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.

Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.

Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.

Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .

10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.

11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – сим­волізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверд­жується божественна сила мистецтва, з найбільшою пов­нотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти сусп­ільству, як птиця натовпу матросів. На­товп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.