Объяснение:
Доля Івана Мазепи привернула увагу багатьох видатних митців доби романтизму, а європейські та російські поети суттєво розійшлись в оцінках гетьмана.
Про нього писали Вольтер і Байрон, Гюго і Словацький, його образ відтворювали Жеріко й Делакруа.
Як Марко Вовчок зваблювала Тургенєва і що було з Жулем Верном
Бунтар-денді: про боротьбу, коханок і Україну в житті Маяковського
Могутній володар спромігся відродити й розбудувати розтерзану війнами країну, мечем і мудрістю завоювати славу й повагу.
Наприкінці життя - зазнав трагічної поразки і закономірно став культовим героєм романтичної епохи.
Попри те, що в житті гетьмана й так не бракувало неймовірних, карколомних зиґзаґів, злетів і падінь, його біографію ще й прикрасили барвистими вигадками.
Мазепа Байрона
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Мазепа Пушкіна
Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.
Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.
Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.
Вот и наступило 1-е сентября. Долго не наступало, а потом вдруг наступило. И она пошла в школу. Боязно было. Всё-таки в первый раз, а раньше никогда не ходила. Странно это всё- таки; не ходила и вдруг! Но ладно, раз надо-так надо! И пошла. Долго шла, далеко было идти. Рано надо было вставать, умываться, чё нить пожрать, одеться, обуться и идти, долго идти, а надо. Как хорошо было, когда не надо было идти в школу, а сейчас надо. А когда не надо было, тогда можно было и не умываться, и не искать свои чулки под лавками, и сандали. . А теперь надо, почему так стало-не понятно. Вдруг не было и вдруг стало. Печально всё-таки это осозновать, а что делать? Надо! Ладно, пришла. А там уже много школоты собралось и все разного калибра. Была линейка, чё-то там говорили, какая-то милицейска хроника, а не линейка. Первоклассники почти все сопливые и грустные; это надо же такое придумать, какая-то школа и ходи туда, не зная зачем! Учителя говорят про какой-то космос и гранит, а чё это такое--сами не знают. Вовка сзади за столом всё время дёргает меня за ухо и показывает язык, а у меня пузо болит, потому что бабушка меня утром обкормила и мне хочется спать. Всю ночь не давал спать котег, который носился по комнате и искал мышь. Но не нашёл, тогда он "сходил в гости" в мамин тапок. А мамка надела их утром и стала гоняться за котярой, чтобы начихонастить ему морду. Шибко воняло и орало на весь дом, но я всё-равно пошла в школу, потому что надо. А раньше не надо было. Хочу, чтобы было всегда раньше, а не как сейчас. Школа--это плохо, там двойки ставят и ругают, если ничё не знаешь. Зато там кормят всех, дают кашу и кусочек хлеба, но сказали, чтобы мамка несла деньги, а то не будут учить арифметике и я не узнаю, сколько будет дважды два. А мамка нигде не работает, где тогда взять денежку, никто не знает. Наверно не буду ходить в школу, там не интересно без денежек. А их нету! Раньше были, а теперь нету. Куда они делись--я не знаю. Я ни разу не видела, какие они, эти денежки, я только с котом играю и с куклой Дашей, а с Вовкой не хочу, он дерётся. Я пойду спать, ничё больше писать не буду.
