Сенкани до образа нори і хельмера

День Победы день о котором не кто не когда не забудет, как наши бабушки с дедушками погибали на войне за наше здорове и хорошую жизнь. Для всех людей День Победы величественый день и все люди полны гордости за своих родственниках , а кому из а родителелей. Сейчас День Победы празнуют выходя с фотографией своих дедушек и бабушек рассказывая о том что они ваевали за право чтобы мир был добрым и хорошим кто то поминает их кто то ходит на кладбище кто то ходит на порад. Мое предведение к этому дню это очень важный празник для меня веть мы можем хоть раз в году понять что всем этим большое бабушкам и дедушкам. Для меня День Победы это самый замечательный день, я всегда празную его вместе с семьей и нам хорошо вместе иногда я желею что их нет на белом свете, а еще я очень ими горжусь что мои бабушка и дедушка были отважные и не боялись не чего. Я бы хотел(а) увидеть их и пожать руку. День Победы это замечательный празник

Климко:

«Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».

«Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».

Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний».

«Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».

Зульфат :

«Зульфат Гареєв, онук дідуся Гареєва з хлібопекарні»

«Зульфат був дужий хлопчик, хоча й нижчий від Климка, вважай, на голову»

«Вузькі й такі чорні, що аж різучі, Зульфатові очі на мить заплющилися (так він робив завжди, коли йому треба було поміркувати)…»