По прочитанной 1 части второго тома составить таблицу на тему: «Жизнь сердца» главных героев романа с привлечением цитат (Николай Ростов, князь Андрей, Пьер, Наташа Ростова).
п.с мне кол поставили) (35)

Всі діти вірять в казки і чудеса, але небагатьом вдається зберегти цю віру, вступаючи в доросле життя. Занурюючись у повсякденність, побутові проблеми, вони стають нудними, похмурими передбачуваними обивателями. 
Головна героїня повісті О. Гріна «Червоні вітрила» Ассоль -. 
щасливе виключення з цього правила. Зросла серед приземлених, озлоблених людей, вона зуміла не тільки протистояти їх образливими словами і образливим глузуванням, але й не засумніватися у своїй долі. 
З раннього дитинства Ассоль любила слухати захоплюючі історії про морські пригоди, які розповідав їй батько - бувалий моряк. Вирушаючи в місто неподалік від Каперни, щоб «знести товар» до крамниці, вона нерідко занурювалася у світ фантазій, розмовляючи з мешканцями кораблів і будиночків, які майстрував Лонгрен. Під час однієї з таких прогулянок дівчинказустріла бродячого казкаря Егля, що передбачив, що за нею припливе принц з далекої країни на кораблі з червоними вітрилами, і вона стане принцесою. 
З цього дня в душі Ассоль оселилося очікування дива - і воно було настільки щирим, по-дитячому простодушним, що знайшло відгук у навколишньому просторі. 
У цей час далеко від рибальського селища в родовому замку ріс романтичний і мрійливий хлопчик, закоханий у море і кораблі. Будучи людиною цілеспрямованою, сміливим і вольовим, що підріс Грей зважився залишити рідну домівку, щоб здійснити свою мрію. Ще юнгою він зумів домогтися поваги і схвалення досвідченого екіпажу. Швидко накопичуючи знання в галузі навігації і набуваючи необхідні навички, юнак врешті-решт став капітаном. Його серце залишилося відкритим для чудес, тому, побачивши на лісовій галявині сплячу Ассоль, а потім дізнавшись її історію і прогноз, він зрозумів, наскільки вона дорога йому, і вирішив здійснити довгоочікувану казку: «... коли душа таїть зерно полум'яної рослини - дива , зроби їй це диво, якщо ти в змозі. Нова душа буде в нього й нова в тебе ». 
Так чарівна сила мрії зробила щасливими двох добрих і люблячих людей. 
(За повістю-феєрії О. Гріна «Червоні вітрила») (2) 

Сила мрії здатна змінити життя, перевернути весь світ, створити диво. У це щиро вірив автор чудової повісті «Червоні вітрила» - Олександр Грін. Письменник знав цю силу, для якої не існує ніяких перешкод, не існує нічого неможливого. Потрібно тільки твердо вірити у свою мрію і чекати дива. Мрія самого Гріна і до йому створити прекрасний світ », в якому живуть відважні, щиросерді чоловіки і прекрасні жінки, де біля моря стоять міста з чудовими назвами - Лисиці, Зурбаган. 

Жду ♥

Лидия Михайловна - это одна из главных героинь рассказа "Уроки французского" В. Распутина. Лидия Михайловна является учительницей французского языка и классным руководителем главного героя. Ниже представлен образ и характеристика Лидии Михайловны в рассказе "Уроки французского": описание внешности и характера учительницы, ее цитатный портрет.

Лидия Михайловна - учительница французского языка у главного героя. Она же классный руководитель: "...Первым уроком, как назло, был французский. Лидия Михайловна, по праву классного руководителя, интересовалась нами больше других учителей, и скрыть от нее что-либо было трудно..." Лидия Михайловна - хороший, небезразличный человек. Она не только преподает свой предмет. Она также следит за жизнью своих учеников: "...Она входила, здоровалась, но до того, как посадить класс, имела привычку внимательным образом осматривать почти каждого из нас, делая будто бы и шутливые, но обязательные для исполнения замечания..." Возраст Лидии Михайловны - около 25 лет: "...Лидии Михайловне тогда было, наверное, лет двадцать пять или около того..." Внешность Лидии Михайловны в цитатах: "...Лидия Михайловна снова подняла на меня глаза. Они у нее косили и смотрели словно бы мимо, но мы к тому времени уже научились распознавать, куда они смотрят..."  "...Она сидела передо мной аккуратная, вся умная и красивая, красивая и в одежде, и в своей женской молодой поре, которую я смутно чувствовал, до меня доходил запах духов от нее..."  "...я хорошо помню ее правильное и потому не слишком живое лицо с прищуренными, чтобы скрыть в них косинку, глазами; тугую, редко раскрывающуюся до конца улыбку и совсем черные, коротко остриженные волосы. Но при всем этом не было видно в ее лице жесткости <...> а было какое-то осторожное, с хитринкой, недоумение, относящееся к ней самой и словно говорившее: интересно, как я здесь очутилась и что я здесь делаю? Теперь я думаю, что она к тому времени успела побывать замужем; по голосу, по походке - мягкой, но уверенной, свободной, по всему ее поведению в ней чувствовались смелость и опытность..." "...Лидия Михайловна в простом домашнем платье, в мягких войлочных туфлях ходила по комнате..."