Скласти асоціативний кущ до твору А.Ліндгрен Рамсус Волоцюга за алгоритмом автор,назва,тема,ідеї твору,герої,що сподобалося вразило

Образ Петра I интересовал, увлекал Пушкина всю жизнь. Пётр I – полководец, патриот своего Отечества, решительный, стремительный, идеальный военачальник. Пётр I действовал во имя интересов мира и единства внутри страны и её укрепления как великой державы. Пётр – герой. Ему присуще красота, сила, величие, мощь. “И он промчался пред полками, могуч и радостен, как бой ...”. В поэме «Полтава» образ Петра воспринимается как полубог, вершитель исторических судеб России. Вот как описано явление Петра на бранном поле: «Тогда-то свыше вдохновенный Раздался звучный глас Петра… » Сочетание ужасного и прекрасного в образе Петра подчеркивает его сверхчеловеческие черты: он и восхищает, и внушает ужас своим величием обычным людям. Уже одно его явление вдохновило войско, приблизило к победе. Прекрасен, гармоничен этот государь, победивший Карла и не возгордившийся удачей, умеющий так по-царски отнестись к своей победе: «В шатре своем он угощает Своих вождей, вождей чужих, И славных пленников ласкает, И за учителей своих Заздравный кубок поднимает» . Значительность роли Петра Первого в поэме подтверждает
эпилог. Через сто лет после Полтавской битвы не осталось ничего “от сильных, гордых сих мужей... ”. Осталась только история — огромный памятник Петра Первого. Памятник — главное, что есть в эпилоге,
главное, что осталось после битвы. Поэтому Петр Первый становится, можно сказать, идеальным героем.
Образу Петра в поэме противопоставлен образ другого полководца Карла 12.
Поэт точен и в изображении Карла. Молодой король по призванию был воином. Своей безмерной жаждой боя и храбростью, личным примером он вдохновлял своих воинов. Они верили в него и преклонялись перед ним.
Это был король-солдат, который жил только армией, войной, походами. Никакой личной жизни в собственном смысле слова у него попросту не было.
Пушкин не скрывает его личной храбрости, но ведь он ведет захватническую войну, у него нет прогрессивных целей, он действует из честолюбивых соображений. Вот как описывает Карла в поэме Мазепа: «он слеп, упрям, нетерпелив, И легкомысленен, и кичлив» . Его поражение предопределено, это чувствует и сам Карл. : «Казалось, Карла приводил Желанный бой в недоуменье…» Упадший с высшей степени воинской славы и величия, раненый и терзаемый горестью и досадою, Карл переправился чрез Днепр с Мазепою и малочисленною свитою, и искал убежища в Турецкой империи. Но и там он не нашёл поддержки. Эпилог «Полтавы» сводит все содержание поэмы воедино:
сто лет — и что ж осталось
От сильных, гордых сих мужей,
Столь полных волею страстей?
Их поколенье миновалось —
И с ним исчез кровавый след
Усилий, бедствий и побед.
Торжество дела Петра воплощено в исторической судьбе России, во имя которой он творил; память о Карле XII неразрывно связана с воспоминанием о его бесславии.

      Подорож Скруджа у Різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя 
      Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. Відбувається якась подія - і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі, що помер саме на Свят-вечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Священного Писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті, - і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари. 
      Scrooge у перекладі з англійської - скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім'ям померлого компаньйона - Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст з племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: "здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли... очі блищали, а з рота йшла пара"! Свого героя Діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. "Твої губи дрижать, - промовив Дух. - А що це котиться по твоїй щоці?" Перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе - заплакав. 1 якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: "Веди мене куди хочеш... Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь". І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету. 
      П'ять строф "Різдвяної пісні в прозі" - це гімн на славу Різдва, "днів милосердя, доброти й всепрощення... єдиних Днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, - навіть у бідних і знедолених, - таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили"