Только ли людям ХVII века были присущи подобные черты характера как у Журдена ?(Мещанин во дворянстве)

Автор использует традиционный мотив: деньги, богатство в обмен на душу. она затрагивает многие проблемы: борьба добра и зла в душе человека, власть денег над человеком, но самая главная – проблема назначения искусства (искусство истинное и мнимое) . повесть состоит из двух частей, в каждой из которых присутствует художник.  в первой части рассказывается о молодом живописце чарткове. это талантливый, но в тоже время бедный человек. он восхищается талантом великих художников; его обижает то, что модные художники, рисующие свои картинки, получают огромные деньги, а он должен сидеть в нищете. но тут с ним приключается странная . однажды он зашел в картинную лавку и увидел необычный портрет. портрет был старый, на нем был изображен старик в азиатском костюме. портрет сильно заворожил чарткова. старик притягивал его к себе; глаза его были особенно выразительны – они глядели на него, как настоящее. молодой художник, сам не ожидая того, купил эту картину. после этого с чартковым приключилась странная ситуация: ночью ему приснился сон, что старик вылез из картины и показал ему мешок с деньгами. это говорит о том, что наш молодой художник жаждет богатство и славы, что-то уже в нем есть демоническое в душе. тут проснувшись, он на иву обнаруживает деньги, которых бы хватило ему на три года. чартков решает, что лучше потратить их на холсты и краски, то есть на благо своему таланту. но его притягивает искушение: он срывается и начинает покупать множество не нужных ему вещей, снимает квартиру в городе и покупает себе славу в виде похвальной статьи в газете. он изменил себе, своему таланту, зазнался; он не обращает никакого внимания на людей, которые когда-то занимали важное место в его жизни, включая учителя, который давал ему совет: "у тебя есть талант; грешно будет, если ты его погубишь. смотри, чтобы из тебя не вышел модный живописец…» . статья в газете произвела фурор: люди так и бежали к нему, прося нарисовать их портрет, требуя то того, то другое. во второй части повести рассказывается о совершенно другом художнике. на аукцион приходит молодой человек и говорит, что он хочет забрать портрет старика, который по праву должен принадлежать ему. тут этот молодой бедный художник рассказывает о неком ростовщике. он был необыкновенно богат и мог любому занять денег. но каждый человек, бравший у него в займы, заканчивал свою жизнь печально. однажды этот ростовщик попросил нарисовать его портрет. портрет принялся рисовать отец художника, рассказывающего . но с каждым днем он испытывал отвращение к ростовщику, ибо его глаза на картине были выразительны, словно живые. вскоре ростовщик умер. художник понял, что совершил большой грех, нарисовав портрет ростовщика, ведь с каждым, кому он попадался в руки, случалось несчастье. он становится отшельником, уходит в монастырь. вскоре он нарисовал икону рождество иисуса, пробыв многие годы здесь. таким способом он исцелил свою душу: «нет, нельзя человеку с одного человеческого искусства произвести такую картину: святая высшая сила водила твоей кистью, и благословенье небес почило на труде твоем» . после этого он завещает своему сыну – молодому художнику уничтожить портрет, который он когда-то нарисовал, портрет самого дьявола.  таким образом, мы видим в поэме двух совершенно разных художников, судьбы которых связаны одним портретом. но в первом случае художник проходит путь от таланта к гибели, а во втором - путь от совершения греха к добру. гоголь говорит об ответственности художника за свое творение; главная цель живописца – «пробуждать чувства добрые» . автор показывает читателю, каким должен быть настоящий художник: «кто заключил в себе талант, тот чище всех должен быть душою» .

Смотри ОК! Про створення цієї військової групи був даний наказ[1] по сотні № 1 «Сіроманці», зачитаний на горі Чорна Сигла — першому постою сотні карпатського краю. 25 осіб, з яких почала формуватися сотня, були старшинами та підстаршинами, які пройшли відповідний військовий вишкіл і побували в бойових сутичках.

У серпні 1943 року вся сотня, яка перебувала на горі Магурі, де пройшла військове навчання. На той час командирами «Сіроманців» були: сотенний Карпенко Дмитро — «Яструб», сотенний військовик «Коц», сотенний начальник штабу «Джулик», булавний «Ворон», бунчужний «Красний», сотенні чотові «Льонський», «Окунь».

У жовтні 1943 року сотня «Сіроманців» була скерована на північно-західні терени Галичини для боротьби з польськими загонами АК. Перший бій з німцями відбувся восени, біля села Болехів у 1943 році.

Для зимівлі на пару місяців у 1943-44 роках відділ зупинився на Рогатинщині, недалеко сіл Дичок, Яглуша, Мелни та Виспи. Табір розташувався на безліссі, яке називалося «Золота поляна». У другій половині вересня 1944 року згідно ухвали керівництва УПА, сотня «Сіроманців» реформувалася в курінь під назвою «Верховинці», а сотенний «Яструб» перебирав псевдо «Лютий». Він ставав курінним, а до куреня увійшли сотні; «Сіроманці», «Бурлаки», «Полтавці».

Начальник штабу «Джулик» отримав псевдо «Зеник», а сам курінь «Верховинців» увійшов до складу Воєнної округи «Лисоня» В той час курінний «Лютий» в Стратинському лісі зустрічався з курінним «Різуном» — Василь Андрусяк.

Далі ранньою весною був вимарш, черговий бій з німцями в районі містечка Нових Стрілищ[2]. Наступний перехід «Сіроманці» подолали до Радехівщини, Сокальщини (села Яструбині), дальше Белз і Равщина та інші села, що межували з лінією Керзона. В цих місцях зустрілося два легендарних командири куренів Української Повстанської Армії -«Яструб» та «Ем».Ця дружба незабаром проявилася у спільних боях із німцями.

Наприкінці вересня 1944 року почалися холодні дощі і тоді зустрілися дві бойові сили на Перемишлянщині, біля монастиря Унівська лавра. З боку УПА бій прийняв курінь «Сіроманців» та сотня «Коса», совети застосували важку зброю, включно з танками та розвідувальними літаками. У цьому бою, „Сіроманці" відбили 22 атаки бриґади, бо кожного разу розстрільна наступаючих большевиків заломлювалась і большевики кидались до втечі, як тільки починали грати повстанські кулемети[3].  Після дводенної масакри ( 30 вересня - 1 жовтня) відділ УПА щасливо відійшов, але на полі бою залишилося з обидвох сторін багато вояків.

"Всі були голодні і вимучені цілоденним боєм. Бракувало також амуніції.В лісі настала така пітьма, яка буває в похмурі осінні ночі, а бойові підрозділи все ще знаходяться на своїх денних становищах", — згадує Б. Допіра. "І ось, нарешті, довгоочікуваний наказ: "Тихо залишати становища, тримати зв'язок між чотами і відходити яром праворуч". Ходити тихо в темному лісі нас, звичайно, навчили обставини життя, але пройти усією сотнею та перед носом у ворога —  справа не легка".[4]

Про бій біля села Унів згадано у передріздвяному привітанні Головного командування УПА Романа Шухевича, нарівні з Гурбами[5].

28 квітня 1945 року сотня була розчленована на чоти й у такому складі пробула ціле літо.