У чым актуальнасць твора ( Непайторная вясна) для сучаснай моладзі?

Почати варто з думки про те, що в Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. В.Базилевський з цього приводу підкреслює: «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське, її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас» [39, 6]. Це стосується і віршів про відомих митців, історичних осіб, і поезій, де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режимові. Щоб проілюструвати перше, пропонуємо уривок з «Циганської музи», де йдеться про страждання поетеси Папуші, яку зневажає табір, бо серед циганів не може бути поеток, це ганьба для роду. Ніби вірш про трагедію окремого митця і окремого народу, — а виявляється, не тільки циганки і не тільки її одноплемінників стосуються слова:

Став достаточно известным поэтом, Сергей Есенин неоднократно приезжал в родное село Константиново и с удивлением замечал, что земляки совершенно не воспринимают его, как значимую фигуру в литературной среде. Те, кто помнил поэта еще подростком, вежливо с ним знакомились. Молодежь же и вовсе игнорировала столичного гостя, одетого в модное пальто и лакированные ботинки. Именно по этой причине Есенин неоднократно признавался, что, приезжая в Константиново, чувствовал себя так, словно бы он вернулся в детство. Воспоминания наслаивались друг на друга, и поэт с удивлением замечал, что и с него полностью слетает весь столичный лоск, он также становится обычным сельским парнем, лишенным амбиций и высокомерия.