Твору за творами А.де Сент-Екзюпері та Д. Лівінгстона.

Депресія. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.Спокійно-споглядальний стан. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи (головного героя). А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання.Обурення, гнів, нетерпіння. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.

Я люблю зиму. Каждый год я очень жду первого снега. Своей ослепительной белизной он преображает всё вокруг. Невозможно не любоваться деревьями, ветки которых ещё вчера стояли голыми, а теперь покрыты белым-белым снегом или инеем.

Снег покрывает ажурным кружевом грязные от осенней слякоти дорожки, сиротливые клумбы, тёмно-серые крыши домов. Белоснежная пелена ложится на всё вокруг и не может не радовать глаз.

А какое удовольствие смотреть, как падает снег! Особенно я люблю наблюдать за неповторимым танцем снежинок при свете вечерних огней, смотреть как они, словно мотыльки, роятся под лампой уличного фонаря. А ещё я очень люблю пройтись вечером по белоснежной дорожке, на которой ещё нет следов, и послушать, как скрипит под ногами снег, полюбоваться его волшебным мерцанием.

Зимним утром так здорово открыть окно и глубоко вдохнуть свежий морозный воздух. Каждую зиму я вешаю на одно из деревьев в нашем дворе кормушку. Ежедневно я кладу в неё угощение для пернатых, а затем наблюдаю из окна, как они «обедают».

Зимние деньки бывают и суровыми. Если на улице метель или дует обжигающий сильный ветер, то я с удовольствием провожу время дома за книгой или просмотром интересного фильма. А в хорошую погоду обожаю лепить снеговиков и строить снежные замки во дворе. У меня много друзей, и в погожий зимний день мы все вместе катаемся на санках с большой горы. А после такой прогулки ходим друг к другу в гости, пьём горячий чай со сладостями и вспоминаем, как здорово повеселились.

Лучшим зимним днём я, конечно же, считаю Новый год. Всегда с нетерпением жду этого праздника, потому что люблю наряжать ёлку, получать и дарить подарки.

Каждый зимний день хорош по-своему. Скучать зимой некогда.