Певне, сила Івана Франка, що ввібрали в себе його поезії, не згасне ніколи. Бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час, «коли той скрут страшний на тілі велетня порветься» (як писав він у вірші «Не люди наші вороги»).
Громадянська поезія митця — це застигла стихія, буря, вир життя того часу, коли жив і творив геніальний поет, що ввійшов у вітчизняну літературу в образі Вічного революціонера. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця хвиля оживає, підхоплює нас і заносить у саме вогнище подій XIX століття.
Відповідь:
Пояснення:
1. а "У родителей было по большому деревянному ящику, в них росла зелень для приправ и небольшие розовые кусты - по одному в каждом ящике, пышно разросшиеся."
2. в "Одна из них, побольше, упала на край цветочного ящика и начала расти, расти, пока наконец не превратилась в женщину, закутанную в тончайший белый тюль, сотканный, казалось, из миллионов снежных звездочек."
3. б
4. б "Та ответила, что он еще не проходил тут, но, верно, пройдет, так что горевать пока не о чем, пусть Герда лучше отведает вишен да полюбуется цветами, что растут в саду: они красивее, чем в любой книжке с картинками, и все умеют рассказывать сказки."
